Мене нема!..
Степан Олійник
На дверях вивіска-табличка:
"Хома Фотійович Гарбуз".
— Вам що? — питає молодичка,
І я знімаю свій картуз.
Кажу, що йду, мовляв, до нього
І сподіваюсь — не дарма...
А секретарка мовить строго:
— Вони і єсть, але й нема!..
— Посада ж "їхня" не в секреті! —
Хилю розмову на своє.
— Якщо він є у кабінеті,
То, безумовно, значить є!
У двері глянув — є! На місці!
— Дозвольте! — мовлю, а Хома —
Проміряв поглядом вогнистим
І пробасив: — Мене нема!..
— Чого ж нема! Та що це з вами?
А за столом хіба ж не ви?.. —
Він мовчки плямкає губами
І не підводить голови.
Хоч би спитав, чого й за чим я,
Чи пояснив, коли прийма!
Крутнувсь і втупився очима:
— Я вам сказав — мене нема!
Позадкував я з кабінету,
Що в нім красиве й модне все.
Аж бачу — дівчина з буфету —
"Перекусить" йому несе:
Масивні двері в дерматині
Штовха вже ніжкою сама,
Та з-за дверей о тій хвилині:
— Мене нема! — гукнув Хома.
Спинилась дівчина й міркує
(Не зна, що лає він мене!..),
А на підносі чай парує,
І ніжно пахне щось смачне!
Зачувши нюхом ту принаду
(Сальця і смажених яєць!),
Хома Гарбуз озвався радо:
— Я єсть, Мариночко! Я єсть!
Відкривши двері власноручно,
Він щось ласкаве гомонів...
І стало так мені незручно,
Що аж чомусь почервонів.
...Дві різні пози, дві картини!
І я подумав зокрема:
У кабінеті як людини —
Його, мабуть, таки нема!
Про вірш
Дошкульна сатирична мініатюра змальовує кабінетне чванство та моральну порожнечу радянського чиновника, який відгороджується від громадян фальшивою недосяжністю, миттєво танучи перед матеріальною вигодою та ситою стравою.
Історія
Вірш написаний на хвилі антибюрократичних викриттів повоєнного часу, коли в сатиричній публіцистиці гостро таврувалася вельможність, хамство й відірваність апаратників («кабінетних володарів») від звичайних трудівників.
Образ Хоми Гарбуза став одним із найвідоміших у сатиричній галереї Степана Олійника, увійшовши до класичних збірок автора та ставши крилатим символом чиновницького самодурства й психологічного відчуження влади від народу.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із чітким чергуванням пірихіїв, що надає монологам і діалогам жвавої баладно-сценічної інтонації.
Строфіка організована в традиційні чотиривірші з перехресним римуванням (abab) та чергуванням жіночих і чоловічих рим. Рефрен-вигук «Мене нема!» слугує ритмічним і змістовим лейтмотивом, навколо якого зав'язується інтонаційний контраст.
Як читати
Сюжет розгортається на класичному зіткненні простої людини-прохача із глухою стіною бюрократичного апарату, упредметненого у важких «дверях у дерматині» та пихатій секретарці. Абсурдне гасло «Мене нема!», виголошене чиновником просто в очі відвідувачу, набуває екзистенційного та гротескного звучання.
Кульмінаційний злам відбувається завдяки побутовому матеріалістичному подразнику — появі буфетниці з підносом смаженого сала й яєць. Чиновник-фантом блискавично матеріалізується й солодко промовляє «Я єсть!», що остаточно унаочнює його тваринну, паразитарну сутність. Фінальний афоризм («У кабінеті як людини — / Його, мабуть, таки нема!») переводить конкретну побутову сценку в глибоке філософсько-етичне узагальнення про духовне звиродніння чиновника.
Теми: сатира на бюрократію · чиновницьке хамство · чванство й пристосуванство · абсурд кабінетної системи · втрата людської гідності · гумореска