Зупинка. Дві лави:
І тут, і навпроти...
У всіх свої справи —
Спішать до роботи!
— Де ж правила строгі?
— Обіцянки де ж ті?.. —
Та ось із-за рогу
Автобус нарешті!
Спинилась машина.
Змішалися люди.
— Куди ви, мужчина?
Та доки це буде?
— Культури ні грама,
А в шляпах велюрних!..
— Нема, — свідчить дама, —
Нема в нас культурних!
З вікна кондуктриса
Пояснює вдало:
— Культурних до біса!
Автобусів мало!
Дотепна урбаністична мініатюра, що через комічну перепалку в черзі на зупинці громадського транспорту розкриває суперечність між побутовими претензіями на «високу культуру» та суворою дефіцитною реальністю.
Вірш належить до циклу сатиричних та гумористичних побутових замальовок Степана Олійника, присвячених повсякденному життю радянського міста 1950–1960-х років. У цей період поет активно друкувався в журналі «Перець» та газеті «Правда», висміюючи хвороби урбанізації, хронічні негаразди комунального господарства та дефіцит базової інфраструктури.
Твір увійшов до репертуару популярної сатиричної естради доби «відлиги», неодноразово передруковувався у збірках поета («Як ми кашу варили», «Дорога сусідонька») і виконувався майстрами художнього слова як зразок фірмової олійниківської лаконічної гуморески з несподіваним фінальним пуантом.
Твір написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих та чоловічих закінчень, що надає ритмові динамічного, синкопованого пульсу поспіху міського натовпу. Строфічна організація тяжіє до компактних катренів із перехресним римуванням (абаб).
Звукова організація насичена алітераціями вибухових та шиплячих приголосних ([с], [ш], [ч], [р]), що фонічно відтворює брязкіт міського транспорту, шум вулиці та нервовий гомін людей («Спинилась машина. Змішалися люди...»).
Композиція гуморески побудована як стрімкий сценічний скетч: експозиція задає топос зупинки та психологічний стан пасажирів, зав'язка виникає з появою омріяного автобуса, а кульмінація миттєво переростає у філософсько-анекдотичну розв'язку. Конфлікт між декларованою «культурністю» та штовханиною за місце у салоні розгортається у формі полілогу-перепалки.
Головний сатиричний ефект ґрунтується на контрасті зовнішнього лиску обивателів («шляпи велюрні») та їхнього базарного етикету. Репліка кондукторки стає влучним парадоксальним афоризмом-пуантом: вона переводить стрілки з абстрактного дефіциту вихованості на матеріальний корінь проблеми — хронічну нестачу транспорту («Культурних до біса! Автобусів мало!»).
Теми: громадський транспорт · міський побут · культура поведінки · сатира і гумор · дефіцит