Нараденко і Засіданько
Степан Олійник
— Колектив, — сказав інспектор, —
Справді, в школі тій могуч,
Де Засіданько — директор,
А Нараденко — завуч.
Як зізвеш усіх на збори, —
Не вміщаються у клас!
Тож беру я коридори
Під засідання щораз.
Облік держать — справно й чисто! —
Ще інспектор пояснив.
...І рішив я — особисто
Той одвідать колектив.
Дізнаюсь, що мимоволі
(За вимогою життя!)
Ще недавно тут у школі —
Йшли в дві зміни заняття.
Вчителям було незручно:
Безліч часу в "вікна" йшло...
Та в директора й завуча
Інше горенько було.
— Ніяк скликати наради. —
Нервував щодня завуч
І ходив з тії досади
Дуже злий, хмурніший туч.
А директор — що й казати —
З тих причин гнівився теж:
Аж свербить позасідати,
А народу не збереш!..
Так було... І от недавно
В тім районі на горі
Школу другу, світлу й славну
Збудували трударі!
Діти раді! Половину
Нова школа прийняла!
І в одну робити зміну
Тая школа почала,
Де, як нам казав інспектор,
Колектив у ній могуч,
Де Засіданько — директор,
А Нараденко — завуч.
Вчителі веселі: — Годі!
Трохи звільнимось-таки... —
Та зраділи тій нагоді
І шкільні керівники.
— От тепер підуть наради! —
Аж підстрибував завуч.
І почав складати радо
План засідань в обіруч.
— От тепер своє візьмемо! —
Другий мовив. — Інша річ!
По дзвінку ото почнемо
Й засідай — хоч цілу ніч! —
...Так і роблять. До утоми
Засідають при столі.
Знов ночами йдуть додому
З тої школи вчителі,
Де, як нам казав інспектор,
Колектив у ній могуч,
Де Засіданько—директор,
А Нараденко — завуч!
Про вірш
Гостра сатира на радянську бюрократію й засідательську сверблячку шкільного керівництва, для якого псевдодіяльність і нескінченні збори стали самоціллю, витіснивши сам навчальний процес.
Історія
Твір створено в період розвінчання повоєнного культу паперотворчості, формалізму та так званої «засідательської лихоманки» в радянських установах — темі, яку класично започаткував Володимир Маяковський («Прозасідалися»), а Олійник майстерно переніс на український ґрунт освітньої галузі.
Гумореска швидко набула широкого резонансу в педагогічних колах та всесоюзному масштабі (перекладалася російською мовою), а імена головних персонажів стали загальними назвами для позначення керівників-пустодзвонів.
Форма
Написано чотиристопним хореєм із ритмічно струнким чергуванням дактилічних/жіночих та чоловічих рим, що надає монологу інспектора та оповіді автора виразного пісенно-речитативного ритму, характерного для народної коломийки чи байки.
Організація тексту — чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Вірш багатий на іронічні рефрени, які повертають читача до початкової характеристики колективу, створюючи кільцевий композиційний глухий кут.
Як читати
Центральним художнім засобом твору є антропонімічна типізація: промовисті «паспортні» прізвища персонажів — директора Засіданька та завуча Нараденка — концентрують у собі всю суть радянського функціонера, схильного підміняти реальну працю порожніми нарадами.
Сюжетний парадокс викриває абсурдність бюрократичного мислення: введення нової школи та скасування двозмінного навчання, які мали б полегшити працю вчителів, сприймаються адміністрацією лише як довгоочікуване «вікно» для засідань «хоч цілу ніч». Конфлікт між живим навчанням і формалістичним регламентом підкреслено саркастичним епітетом «колектив могуч».
Теми: бюрократія і формалізм · шкільне життя · говорильня · промовисті прізвища · сатира на керівників