Симпозіум
Степан Олійник
Занадто вже мудре
Слівце чуже
Часто вживаєм для пози ми.
В науці, мистецтві
Тепер лише
Тільки і чуєш "симпозіум".
Хіба не ясніші
Близькі слова:
"Збори", "нарада", "засідання"?
Вже дехто для сміху
У нас, бува,
Моду почуту наслідує.
У липні я лугом
Зеленим брів.
Чую, з копиці під лозами
Кличе-гука
Бригадир косарів:
— Гайда-но всі на симпозіум!...
— А що це він каже? —
Бровища звів
Дядько, почувши ту витівку.
Напарник
По-простому відповів:
— Схоже, що кличе на випивку!
Раніше кербуд наш
Летючки вів
З криком: "А сніг не вивозимо!"
Тепер він
Скликає вже двірників
На "санітарний симпозіум".
— Ти де був так пізно?
В буфеті, га? —
Жінка, зустрівши, наїжиться.
Скажи "йшла нарада" —
Не помага,
"Симпозіум", — вмить розніжиться!
Усе надають тобі:
Кращий зал,
Гроші солідними дозами,
Якщо ти
Балачку якусь назвав
Модним слівцем "симпозіум".
Який позичальник
Завіз до нас,
Нащо ту моду тиче нам?
Невже для засідань
Нам мало назв,
Що ми ще взяли й позичену!
Пора навести тут,
Як кажуть, лад,
Все щоб робилося з розумом,
Бо скоро й малята
Уже в дитсад
Будуть ходить на "симпозіуми"!
Про вірш
Дотепний сатиричний вірш висміює недоречне псевдоінтелектуальне захоплення запозиченим словом «симпозіум», що перетворюється на безглузду побутову моду та прикриття для банальної випивки й бюрократизму.
Історія
Твір належить до зрілого періоду сатиричної творчості Степана Олійника — епохи повоєнного радянського побуту (1960–1970-ті роки), коли в суспільстві набуло широкого розмаху захоплення чужомовними запозиченнями та наукоподібними штампами. Бувши провідним фейлетоністом журналу «Перець», Олійник блискуче реагував на мовні перекоси, викриваючи тенденцію підміняти питомі народні поняття велемовним офіціозом.
У доробку поета ця поезія репрезентує жанр віршованого гумористичного роздуму з елементами сценки-діалогу. Олійник виступає тут не лише як сатирик, а і як тонкий популяризатор культури рідного слова, який вболіває за чистоту, природність і змістовність українського мовлення у противагу чужомовній моді та претензійній позі.
Форма
Вірш написано рухливим різностопним хореєм із графічним розбиттям («драбинкою»), де довший рядок чергується з коротшим, що надає строфі жвавості та підкреслює розмовну інтонацію. Римування перехресне (АбАб), із гармонійним поєднанням дактилічних (чуже / лише, лозами / симпозіум) та чоловічих або жіночих рим.
Ритмомелодика поезії відтворює структуру живої гутірки: автор послуговується риторичними запитаннями, вигуками, репліками персонажів і сатиричним рефреном ключового слова «симпозіум», звуковий контрапункт якого підсилює загальний пародійний ефект.
Як читати
Центральний конфлікт твору розгортається між природною ясністю народного світовідчуття та манірним фальшем провінційного слововжитку. Сатирична демістифікація іншомовного терміна «симпозіум» досягається через прийом зниження високого регістру: велемовне слово лунає в косарській копиці, з уст кербуда, напідпитку в буфеті й зрештою проектується на дитячий садок.
Комізм ситуацій розкриває типову психологію радянського обивателя: чуже слово стає зручною маскою. Для бригадира це евфемізм для чаркування («схоже, що кличе на випивку»), для винного чоловіка — рятівне алібі перед дружиною («вмить розніжиться»), а для чиновників — безвідмовний засіб вибити простору залу та «гроші солідними дозами». Твір Олійника переростає вузькомовну критику, стаючи глибоким викриттям окозамилювання та кон'юнктурництва.
Теми: сатира на мовну моду · чистота мови · висміювання окозамилювання · побутовий гумор · бюрократичний абсурд