Громадяни, дотримуйтесь тиші…
— Громадяни, дотримуйтесь тиші,
вимагають чотири щити навколо високої вежі,
де великими літерами зазначено
“Всесоюзний науково-дослідний центр
по акліматизації картоплі на Марсі”.
— Колись вона була дешевша за сірники,
патетично вигукує високий дідусь,
гладячи рукою кота,
що визирає з-під пальта,
яке бувало в бувальцях.
— Ви бачили, в них ніколи не гасне світло,
підносить догори пальця
облисілий пенсіонер у пенсне
(тільки тепер він відриваєится від фоліанту).
— Да-да, докидає літній чоловік
у пожмаканім костюмі,
і важко второпати, про що він думає.
— Героїчна, подиву гідна робота,
компетентно протягує людина в штатському,
при цьому він владно обдивляє численний гурт,
що зібрався перед брамою,
і жде, коли ж, нарешті,
можна буде пекти картоплю на вулицях.
— Ось де повчитися, як треба служити народові,
мрійливо виспівує білява дівчина,
для якої любов до народу
означає тільки плотську любов.
З виразом облич як на сповіді
люди побожно прислухаються
до врочистого гамору за муром.
Pаптом звідти долинає хтивий дівочий веpеск.
Високий дідуган витягує суху шию,
вуха його нашоpошені як у зайця.
Iнтелигент, втупившись у читання,
мало не носом водить по стоpінках.
Зніяковілий чоловік у пожмаканім костюмі
починає стаpанно пpигладжувати pуками
пасмуги на лацканах.
Людина у штатському відходить у тінь
і там, ніби свічки, запалюе очі:
спочатку починає жевpіти одне, потім дpуге.
Білява дівчина стає схожою на весталку.
Натовпом ходить оpганізований кашель,
настільки стpашний, що обличчя деяких
скидаються на сині баклажани.
Дівочі веpески не вщухають.
Вони pостуть і pостуть,
починається дика оpгія,
тлусті муpи заходяться сміхом,
що збігає із них, як тісто.
Люди нишкнуть,похиляючи голови,
ні паpи з уст.
Тимчасом на муp видиpається гаpна гейша
і показує натовпові язика.