Бiля метро “Хрещатик”
щоранку зупиняється
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох —
старi газети, ганчiр’я,
коробки з-пiд сiрникiв, недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушає далi.
А сьогоднi, напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на її обличчi
творить рiвновагу щастя.
Іронічно-гротескна поезія в прозі про двірницю на Хрещатику: сатиричний контрапункт між убогістю радянського побуту та абсурдною ілюзією щастя.
Написано на початку 1970 року й включено до збірки 'Веселий цвинтар', де Стус використав жанр іронічної новели у віршах і верлібру для змалювання київського абсурду.
Хрещатик як головна парадна вулиця столиці УРСР контрастував із реальним злиденним життям робітників і двірників, завалених сміттям імперської системи.
Образ напередодні радянського свята (1 Травня або 7 Листопада) розкриває фальш офіційної пропаганди про 'найщасливішу країну у світі'.
Вільна верліброва форма (поезія в прозі) з точним реалістичним фіксуванням побутових деталей і міської хроніки.
Тонка іронія й оксюморонне зіставлення святкового вбрання (сатинова спідниця, фуфайка) та поролонових штучних квітів на сміттєвому візку.
Щоденне вибирання сміття з чавунних урн біля метро 'Хрещатик' постає метафорою очищення фасаду режиму від бруду й недопалків його бездуховного існування.
Прикрашання сміттєвого візка поролоновими квітами — блискуча гротескна деталь радянської показухи, коли бідність маскувалася дешевими сурогатами радості.
Завершальна 'рівновага щастя' на обличчі двірнички є гіркою сатирою Стуса: режим довів людину до такого стану, коли мізерна святкова подачка сприймається за справжнє блаженство.
Теми: Хрещатик і метро · радянська буденність · гротеск і сатира · поролонові квіти · ілюзія щастя