Весняний вечір. Молоді тумани…
Василь Стус
Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б’ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.
Стус Василь
Про вірш
Світла романтична акварель дотабірної пори, сповнена трепетного відчуття весняного пробудження природи, юності та чистих надій.
Історія
Поезія належить до раннього періоду творчості Василя Стуса (збірка «Круговерть»). Створена в часи навчання в аспірантурі Інституту літератури в Києві до початку масових репресій проти української інтелігенції.
Вірш відображає період творчої гармонії молодого поета, закоханого в життя, київські вечори та поетичне слово.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Вірш вирізняється витонченою імпресіоністичною манерою, прозорим звукописом і гармонійним чергуванням світлотіней у пейзажі.
Як читати
Весняний вечір постає у серпанку молодих туманів, які ніжно огортають землю, створюючи атмосферу таємничого очікування щастя. Природа одухотворена й чиста, вона дихає молодістю та свіжістю почуттів.
Поет фіксує невловимі порухи вечірнього довкілля, де кожен образ наповнений м'яким внутрішнім світлом. У цій гармонії немає ще й натяку на майбутні табірні драми — це простір чистої лірики й юнацьких мрій.
Твір відкриває Стуса як тонкого пейзажиста, здатного бачити сакральну красу в найбуденніших явищах природи, доводячи високу культуру його раннього поетичного мислення.
Теми: весняний вечір · молоді тумани · юність і надія · краса природи · рання гармонія