Молочною рікою довго плив…
Василь Стус
Молочною рікою довго плив:
об мене бились білостегні риби,
стояв нестерпний світ, як круча здиблений,
а попід кручу зяяв чорний рів.
Оце. Оце воно. Оце воно —
лиш ти і я. I здиблений, мов круча,
високий світ. Ану ж, тебе я тручу,
аби з тобою запізнати дно,
де літеплена річка молока
потьмариться до вигусклої спеки,
день збрижиться, утеклий і далекий,
і ледве висхла, наче віск, рука
малу об’яснить свічку. Мов живиця,
спижово-згускла обтікає ніч,
по краплі скапуючи.
Хай святиться
ця маячня, що стала при вікні
і білою, мов неміч, головою
об шибу б’ється. Хай святиться сон
і роками проритий, як прокльон,
цей спогад, що спотворений явою.
Про вірш
Сюрреалістична онейрична елегія про занурення в глибини пам'яті та підсвідомості крізь молочну ріку небуття, де сон і біль яскравішають перед лицем темряви.
Історія
Поезія належить до періоду активних експериментів Стуса з онейричним письмом і сюрреалістичними образами на зламі 1960–1970-х років у Києві.
Перебуваючи у стані ізоляції та напруженого очікування неминучого арешту, поет звертався до простору снів як останнього бастіону внутрішньої свободи від радянської яяви.
Форма
Вільний ямбічний вірш із мінливою строфікою, витонченою звукописсю та багатим внутрішнім римуванням.
Густа метафорика та міфопоетичні образи («білостегні риби», «круча здиблена», «спижово-згускла ніч») створюють пластичну, майже візіонерську атмосферу.
Як читати
Казковий фольклорний топос молочної ріки переосмислюється як підводний простір пам'яті та забуття, де межа між життям і смертю стає проникною.
Герой прагне досягти екзистенційного «дна», де вистигає літепла ілюзія і самотня свічка висвітлює трагічну порожнечу людського буття у ворожому світі.
Благословення «маячні» та «сну» у фіналі постає захисним жестом душі: коли дійсність спотворена тиранією, саме спогад і марення залишаються священним прихистком чистоти.
Теми: молочна ріка забуття · сон і маячня · сюрреалізм · кохання і безодня · спогад і ява