Ми сиділи за пляшкою шампанського
в тихенькому прокуреному кафе.
I вона відчувала себе царицею,
Афродитою, що проминувши рибалок
(за столиками забивали козла),
алкоголіків, невтомних шукачів
великих жіночих бюстів,
щойно зайшла в таверну,
де тінь, і вино, і прихисток.
А коли ми вийшли
на знелюднілий вечірній берег
і я, не ждучи нагоди,
спробував її взяти,
хвиля відбігла, наче сторожовий пес,
якого чекає попереду
чорна робота.
Іронічно-екзистенційна мініатюра в прозі про контраст між піднесеною міфологізацією коханої та буденним, тривожним відчуттям фатальної реальності.
Твір належить до збірки верлібрів та прозових мініатюр «Веселий цвинтар» (1970–1971), яку сам поет власноруч переплів у машинописі. Ця збірка стала вершиною стусівського сарказму, сюрреалістичного гротеску й сміливого експериментування з малою прозовою формою.
На початку 1970-х років Стус гостро відчував звуження життєвого простору в підрадянському Києві, де інтимні переживання та повсякденний побут постійно перебували під тінню суспільної задухи й передчуття неминучої розправи.
Лірична мініатюра у формі вірша в прозі з яскраво вираженим наративним сюжетом і несподіваним метафоричним пуантом у фіналі.
Стилістика поєднує низький побутовий колорит (прокурене кафе, пияки, доміно) з високим античним міфом (Афродіта, цариця), що раптово розбивається об тривожний образ нічного берега.
Образ жінки, яка в уяві ліричного героя набуває величі Афродіти посеред занепалої радянської пивнички, виявляє прагнення душі віднайти абсолютну красу навіть у найсірішому оточенні.
Спроба фізичного зближення на темному березі натрапляє на опір природної стихії: хвиля, що відбігає, як насторожений пес, символізує моральну засторогу та передчуття прийдешньої важкої («чорної») долі.
Стус тонко фіксує мить відчуження, де любовне пожадання обривається глибокою екзистенційною тривогою перед невідомим майбутнім.
Теми: вірш у прозі · іронія та побут · екзистенційна тривога · образ жінки · веселий цвинтар