На однакові квадрати поділили білий світ
Рівне право всім страждати і один терпіти гніт.
Зле і кату, зле і жертві, а щастливого нема.
Всім судилося померти за замками сімома.
Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань,
Демократіє покори і свободо німуваннь.
А кругом життя веселе, скільки сонця і тепла!
Ти мене даремно, леле, в світ неправди привела.
Саркастично-трагічна анатомія тоталітарного ладу, що розграфив живий світ на казармені клітки табірної зони.
Створено в Дубровлазі (Мордовія). Стус аналізує бездушну геометрію радянської концтабірної системи: розкреслені на секції плаци, стандартні бараки, заґратовані вікна з однаковими квадратами дроту.
Твір увійшов до збірки «Палімпсести», ставши філософським узагальненням радянського соціуму як суцільного «Великого бараку», де насильницька уніфікація знищує будь-яку індивідуальність.
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Чіткий, ритмічно суворий, майже маршовий крок вірша майстерно відтворює механістичну монотонність і бездушний порядок табірного режиму.
Поділ білого світу на «однакові квадрати» виступає ємною метафорою комуністичного тоталітаризму, який прагне загнати в геометричні лекала живе розмаїття людської душі та природи. Квадрат стає знаком неволі, в'язничної камерності й штучного відчуження.
Уніфікація простору веде до уніфікації свідомості: система прагне зробити мислення людей настільки ж пласким і передбачуваним, як розграфлений аркуш конвойного журналу. В'язень бачить у цій геометрії замах на саму божественну сутність творіння.
Проте внутрішній опір поета залишається незламним: його вільна думка виходить за межі накреслених ліній, демонструючи, що живий дух неможливо замкнути в жодні концтабірні стандарти.
Теми: тоталітарний простір · квадратна зона · механічна уніфікація · опір системі · бунт особистості