Не одлюби свою тривогу ранню,
— той край, де обрію хвиляста каламуть,
де в надвечір’ї вітровії тчуть
єдвабну сизь, не віддані ваганню.
Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі,
ще сизуваті в прохолодній млі.
Нам є де йти — на хвилі, на землі —
шляхи — мов обрії — далекі і прозорі.
Шумуйте, весни — дні, ярійте, вечори,
поранки, шліть нам усмішки лукаві!
Вперед, керманичу! Хай юність догорить —
ми віддані життю, і нам віддасться в славі!
1958
Стус Василь
Світлий юнацький гімн неспокійному серцю: заклик берегти романтичну тривогу юності й сміливо вирушати назустріч неозорим обріям життя.
Рання поезія Василя Стуса, створена в період розквіту руху шістдесятників. У цей час формувалося романтичне й водночас дієве кредо покоління, натхненного ідеями оновлення культури й пошуку нових духовних орієнтирів.
Вірш увійшов до перших рукописних збірок поета («Круговерть»), засвідчуючи його вірність ідеалам молодості та відмову від міщанського самозаспокоєння.
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Енергійний, плинний ритм із виразними інтонаційними закликами («Ходім», «Шумуйте, весни») передає радісний рух уперед і відкритість світу.
Рання тривога трактується поетом не як страх чи невпевненість, а як безцінний дар душевної чутливості, що не дозволяє людині зашкарубнути в буденщині. Зберегти цю тривогу — означає зберегти живе сумління і здатність до великих звершень.
Картина неозорих сизуватих доріг в надвечірній млі малює простір покликання, що лежить перед кожною молодою людиною. Стус закликає сміливо ступати на ці шляхи, не піддаючись ваганням і лінощам.
Весняне шумування природи символізує невпинний рух оновлення буття. Поет вірить у невичерпну енергію духу, здатного творити новий прекрасний світ у гармонії з рідною землею.
Теми: рання тривога · поклик доріг · весняне оновлення · юнацький неспокій · відкриті обрії