Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже т в о є життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось?
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж — за мене вдвоє
нещасніший. Я — сам. А ти — лиш тінь.
Я є добро, а ти — труха і тлінь,
а спільне в нас — що в’язні ми обоє
дверей обабоки. Ти — там, я — тут.
На порізнили мури, як статут.
Глибокий екзистенційний монолог, звернений до тюремного наглядача: парадокс моральної переваги політв'язня над своїм сторожем.
Вірш написаний у мордовському таборі суворого режиму або під час тюремного ув'язнення.
Постійне спостереження наглядачів через дверне вічко камери («келії») стало поштовхом до філософського осмислення долі людей, які служать тоталітарній системі гноблення.
П'ятистопний ямб із перехресним та кільцевим римуванням. Стриманий, спокійний, монологичний тон мудреця, що промовляє крізь тюремні двері.
Філософські антитези («Я є добро, а ти — труха і тлінь», «дверей обабоки»).
Поет дивиться на тюремного охоронця не з ненавистю, а зі співчутливим здивуванням: як людина могла змарнувати життя на собачу службу підглядання за чужою мукою?
Висновок про те, що наглядач «удвоє нещасніший» за в'язня, перевертає уявлення про владу: фізично вільний тюремник є рабом ницих наказів, тоді як в'язень зберігає вільний дух.
Метафора «в'язні ми обоє дверей обабоки» розкриває суть тоталітарного ладу, де все суспільство перетворене на концтабір, у якому і жертва, і наглядач замкнені одним тюремним статутом.
Теми: в'язень і наглядач · свобода духу · тюремне вічко · моральна вищість · палімпсести