О, скільки слів, неначе поторочі!..
Василь Стус
О, скільки слів, неначе поторочі!
І всі повз мене, ніби кулі, б’ють,
і всі мою живу минають суть,
а тільки строчать, строчать, строчать, строчать.
А я іду — крізь ці слова облудні,
незнані досі. Тут передова,
де всі твої бійці — одні слова.
І сіють зраду спогади марудні,
що передовіряються перу
і забивають дух тобі єдиний,
і тьмою тьмиться образ України,
допіру він розтане — й я помру.
І в помережані увійду ночі,
де ні жалю, ні радощів не ймуть,
а так живуть — і смерть свою жують.
О, скільки слів, неначе поторочі.
Про вірш
Трагічний роздум про фальш оточуючих слів, знецінення мови та боротьбу за збереження живого образу України на передовій духу.
Історія
Вірш написано в ув'язненні (збірка «Палімпсести»). В'язень перебував під постійним пресингом тюремної казенщини, допитів і табірної демагогії.
Для поета мова була священним храмом, тому засилля радянської брехні та порожніх слів сприймалося ним як фізичний ворожий обстріл.
Форма
П'ятистопний ямб із кільцевою композицією (повторення початкового рядка у фіналі).
Динамічний звукопис із кулеметним нанизуванням дієслів («строчать, строчать, строчать, строчать») та алітерацією «р» і «ч».
Як читати
Слова-поторочі уподібнюються до куль ворожого кулемета: вони цілять у серце митця, намагаючись знищити його справжню життєву суть.
Творчість постає передовою лінією фронту, де бійцями є слова, але навіть власні спогади можуть посіяти зраду, якщо дозволити їм затьмарити образ України.
Згасання образу Батьківщини в уяві означає для поета духовну й фізичну смерть: він відмовляється від животіння безликого натовпу, який просто «смерть свою жує».
Теми: слово і зброя · фальш пропаганди · образ України · духовний бій · палімпсести