Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
1968
Трагічний інвективний крик проти конформізму, дегуманізації тоталітарного суспільства та втрати людської гідності.
Вірш створений у 1968 році — переломному часі розгрому 'Празької весни' та посилення політичних репресій проти українського дисидентського руху і підписантів 'Листа-протесту 139-ти'.
Стус опинився в умовах жорсткої соціальної ізоляції, позбавлений можливості офіційно друкуватися, працювати за фахом та вільно висловлювати думки серед заляканого міщанського оточення.
Текст відображає його стоїчну опозицію до натовпу пристосуванців, які обрали біологічне животіння замість опору тиранії.
П'ятистопний ямб із суворою перехресною римою створює гнівне, карбувальне звучання екзистенційного бунту.
Використання гротескної алегорії мавпячого стада та різких алітерацій підсилює безкомпромісну експресію поетичного слова.
Зіставлення суспільства з чередою мавп — це метафора повної моральної деградації соціуму, що добровільно зрікся розуму, волі та свободи заради рабської стабільності.
Формула 'Сказитись легше, аніж буть собою' висловлює граничне напруження духу: збереження індивідуальності в умовах несвободи вимагає надлюдських зусиль, рівних щоденному подвигу.
Образ людини як 'кавалка муки, отерплого й розрідженого, мов ртуть', відтворює біль свідомого інтелектуала, замкненого в безвиході тоталітарної абсурдності.
Теми: бути собою · протест проти конформізму · рабство і гідність · екзистенційний біль · самотність митця