Сто років як сконала Січ…
Василь Стус
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.
Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости й рости, допоки
не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом
спадають з неба блискавиці,
Тарасові провісні птиці —
слова шугають над Дніпром.
VI.1963
Про вірш
Полум'яна історіософська ода про століття імперського поневолення України після знищення Січі та неминуче пробудження нації до свободи.
Історія
Вірш датований червнем 1963 року, коли Стус жив і працював у Горлівці та Донецьку перед переїздом до Києва й вступом до аспірантури.
Твір став одним із перших відкритих антиколоніальних маніфестів шістдесятників, що прямо викривав царат, ГУЛАГ, Соловки та русифікаторську політику Москви.
Через радикальний патріотичний пафос вірш не мав жодних шансів на легальну публікацію в радянській пресі та миттєво розійшовся у рукописних списках самвидаву.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням, сповнений високого ораторського ритму, шевченківських інтонацій та карбувальних наголосів.
Емоційна динаміка розвивається від траурної ретроспективи втрати державності до громового апофеозу народного гніву й неминучого розпаду тюремних мурів.
Як читати
Поет осмислює два століття після руйнування Запорозької Січі Катериною ІІ як безперервний ланцюг мучеництва — 'Сибір. І соловецькі келії', де катували цвіт нації.
Образ 'двожилавої землі', рабованої віками, що переростає рабські личаки й шаровари, стверджує народження нової національної свідомості, готової до безкомпромісного бою.
Алюзія на Тараса Шевченка ('Тарасові провісні птиці — слова шугають над Дніпром') позначає невмирущість пророчого українського слова, сильнішого за всі імперські кайданні тюрми.
Теми: Запорозька Січ · пробудження нації · Сибір і Соловки · шевченківське слово · боротьба за свободу · непокірна Україна