Тюремних вечорів смертельні алкоголі,
тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть.
А сто мерців, обсівши серце, ждуть
моєї смерті, а своєї долі.
І день при дні глевтяники жують,
аби чим-небудь душу закропити.
Валує дим — то дні несамовиті
вершать а чи розпочинають путь —
по спогадах, що в пам’яті гніздяться,
по втратах, що тебе з усіх спромог
угору поривають, коли Бог
постав, як лютий бич і можновладця.
Похмура екзистенційна картина тюремного існування серед мертвої тиші застінку, де Бог постає суворим випробувачем людського духу.
Написано під час ув'язнення в Дубровлазі (Мордовія). Твір відображає досвід тривалого перебування в камерах суворого режиму, де одноманітність тюремного розпорядку й отруйна задуха вечорів створювали відчуття зупиненого часу.
Увійшов до збірки «Палімпсести», ілюструючи драматичну еволюцію релігійно-філософських поглядів Стуса, для якого Бог постає не стільки милосердним утішителем, скільки грізним випробувачем людської стійкості.
П'ятистопний ямб із кільцевим та перехресним римуванням. Насичена метафорична мова, сповнена щільних речовинних образів («сліпа, як близна, ртуть», «глевтяники жують»), створює важку, майже барокову пластику.
«Смертельні алкоголі» тюремних вечорів і сліпа ртуть досвітків передають хімічну токсичність неволі, яка повільно отруює свідомість арештанта. Час у камері не рухається, а тягнеться тягучою масою, перетворюючи життя на суцільний іспит.
Образ «ста мерців», які обсіли серце в'язня і чекають його загибелі, символізує як полеглих попередників, так і духовно змертвілих співкамерників, що змирилися з рабством. Жування глевтяників (сирого хлібного м'якуша) увиразнює принизливу тваринність табірного побуту.
У фіналі виникає богоборчий і водночас глибоко віруючий образ: Бог постає «як лютий бич і можновладця». Страждання осмислюються не як випадкове зло, а як божественне бичування, покликане вирвати душу вгору з багна земного приниження.
Теми: тюремний вечір · токсичний час неволі · образ Бога-випробувача · втрати і пам'ять · випробування стражданням