У порожній кімнаті
біла, немов стіна,
притомившись чекати,
спить самотня жона.
Геть зробилась недужа —
котру ніч, котрий день
ані чутки про мужа,
ані-анітелень.
Лячні довжаться тіні,
дзвонять німби ікон,
і росте голосіння
з-за соснових ослон:
мій соколе обтятий,
в ту гостину, де ти,
ні пройти, ні спитати,
ні дороги знайти.
За тобою, коханий,
очі видивила.
Ніби кінь на аркані,
світ стає дубала.
Стус Василь
Щемлива картина самотності дружини ув'язненого поета у спорожнілій оселі, де дзвоніння ікон супроводжує безкінечне скорботне чекання.
Написано після січневого арешту Стуса 1972 року. Поет уявно переноситься до своєї київської квартири у Святошині, де залишилася його дружина Валентина Попелюх із малим сином Дмитриком.
Родини політв'язнів у СРСР зазнавали шаленого тиску, ізоляції та звільнень з роботи. Стус надзвичайно болісно переживав муки дружини, залишеної без жодної підтримки й вісток про його долю.
Тристопний хорей із перехресним римуванням. Завдяки коротким рядкам і чергуванню жіночих та чоловічих закінчень вірш має виразний плачевний ритм, стилізований під народне голосіння.
Порожня кімната постає простором мертвотної тиші й застиглого часу, де самотня дружина, знеможена від безсонного чекання, зливається своєю блідістю з білою стіною. Відсутність будь-якої звістки («ані-анітелень») робить очікування ще більш катуванням.
Сакральні деталі — видовжені тіні та дзвін німбів ікон — перетворюють побутову драму на містерію терпіння християнської мучениці. З-за соснових ослін підіймається прадавнє українське голосіння жінки за викраденим чоловіком.
Образ «обтятого сокола» уособлює самого поета, кинутого до застінків і позбавленого крил волі. До тієї темної «гостини», де він перебуває, немає доріг у земному світі, тому зв'язок тримається лише силою любові та молитви.
Теми: самотна жона · порожня кімната · тривожне очікування · образ обтятого сокола · народне голосіння