Вхопився обома руками
За хвилю: винеси мене!
Вже безпорадному, важка мені
Душа, бо, зігнута, не гнеться
Вже далі спина, бо тепер
Мені одна лиш смерть – за друга,
Бо вже ні друга, ані крука,
Бо ані ворога тепер.
Тягни мене, бо упаду,
Замало альпініст, замало
Назнав біду: хист замало
Мене провадить по сліду.
Вхопився обома руками
За хвилю: хвиленько, неси
Мене поволеньки, неси
На гострий прибережний камінь.
Екзистенційна драма останнього зусилля: виснажений плавець хапається за смертоносну хвилю, обираючи пряме розбиття об каміння замість безславного гниття.
Вірш написаний наприкінці 1960-х років і належить до кола збірки 'Зимові дерева'. Це час наростання репресій, коли поет остаточно усвідомив невідворотність власної загибелі у двобої з каральною системою.
Стус опинився без роботи й легальних публікацій, його переслідували органи держбезпеки, коло спілкування звужувалося через страх оточення.
Твір відображає його готовність піти на таран заради збереження внутрішньої чесності та честі.
Чотиристопний ямб із нервовими зміщеннями цезур і наголосів, що передає задишку потопаючого, який з останніх сил бореться зі смертельною водною стихією.
Кільцева композиція звернення до хвилі надає віршеві ритуального характеру заклинання власної долі.
Образ хвилі, за яку герой хапається обома руками, є парадоксальним: він просить не порятунку, а щоб стихія винесла його 'на гострий прибережний камінь' — краще миттєва загибель у боротьбі, ніж повільне згасання.
Мотив самотності сягає абсолюту: у ліричного героя 'ні друга, ані крука, бо ані ворога тепер' — лишилася тільки смерть як єдиний вірний і гідний супутник.
Метафора невмілого альпініста підкреслює трагічну відсутність рятівного ремесла пристосування: поет не вміє балансувати на карнизах компромісу й тому свідомо йде на розбиття.
Теми: екзистенційна боротьба · смерть як визволення · гострий камінь · гранична самотність · вірність власному вибору