Вмирає пізно чоловік

Василь Стус

Вмирає пізно чоловік,
а родиться дочасно,
тому й на світі жити звик,
як раб і рабовласник.
Він като-жертва, жертво-кат,
страждає і богує,
іде вперед, немов назад,
як душу гнів руйнує.
О світе світе світе мій,
Їй-бо, ніяк не звикну:
невже твій син — то тільки злий,
а добрий — то каліка?
А все немудре. Доживу
віка, докалічію,
Допоки жили не зірву
чи не зламаю шиї.

Про вірш

«Вмирає пізно чоловік» Василь Стус: Вмирає пізно чоловік, а родиться дочасно, тому й на світі жити звик, як раб і рабовласник.

Форма

Короткий ліричний текст: думка вміщається в кілька жестів і не розгалужується в сюжет.

Як читати

Вірш питає, а не стверджує: відповідь треба шукати в паузі після останнього рядка, не в декларації.

Теми: дитинство · віра · лірика

Усі поети