Як добре те, що смерті не боюсь я…
Василь Стус
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Про вірш
Стоїчний маніфест дисидентської мужності: вдячність долі за чисту совість, прямий хребет і незраджену землю перед обличчям смерті.
Історія
Вірш написаний наприкінці 1971 або на початку 1972 року напередодні другого великого арешту поета співробітниками КДБ під час січневого погрому шістдесятників.
Стус свідомо відмовився від компромісів із владою, знаючи, що попереду його чекають роки таборів і, найімовірніше, загибель у неволі.
Твір увійшов до шедеврів тюремної збірки «Палімпсести», ставши зразком найвищого стоїцизму в європейській поезії ХХ століття.
Форма
Шестистопний ямб із глибоким внутрішнім диханням і суворою аскетичною римою.
Молитовне звернення до рідної землі як до вищого судії свого земного життя.
Як читати
Стус не боїться смерті, тому що перед нею йому нема чого соромитися: він не схилив голови перед тиранами й нікому не вклонявся в пояс.
Справжнє безсмертя людини полягає у вірності своєму покликанню: навіть якщо тіло загине на далеких колимських рудниках, душа повернеться додому в образі синівської любові.
«Народе мій, до тебе я ще верну...» — це пророцтво поета здійснилося у листопаді 1989 року, коли його прах перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
Теми: як добре що смерті не боюсь · стоїцизм і гідність · не схилити голови · повернення до народу · чиста совість