Як страшно відкриватися добру…
Василь Стус
Як страшно відкриватися добру.
Як страшно зізнаватись, що людина
Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати,
коли вона захована помре
у темряві, щоб нишком відвезти
на цвинтар душ, і щастя запопасти,
якого вже до ран не прикладеш.
Як вабить зло. Як вабить гріх — піти
світ-за-очі, повіятися з вітром
і власної подоби утекти,
мов чорта лисого. Кульгавий день
увійде в темінь, гляне по криївках
і завагається. Бо шкода праці:
сидить при ватрі плем’я самоїдів,
щасливо позіхає. На вогні
печеться м’ясо. В казані окріп
переливається. Сьорбають юшку
і, повні філософських резигнацій,
мізкують, з кого б смажити печеню,
щоб стало на сніданок і обід.
Кульгавий день відходить, бо печерний
ікластий лютий смерк не западе,
допоки аж останній самоїд
не з’ість себе самого і помре
Iз філософським виразом. Мовляв,
Життя коротке, а — забракло м’яса.
Про вірш
Похмура філософська притча про моральну деградацію соціуму, зображеного як дике плем'я самоїдів, що пожирає себе під маскою псевдофілософських балачок.
Історія
Написано 1970 року для збірки «Веселий цвинтар» на тлі розгортання таємних доносів, зради колишніх однодумців і загального морального занепаду інтелігенції.
Стус метафорично осмислює феномен людожерської природи тоталітаризму, який вимагає від людей знищення власної людяності заради фізичного виживання.
Форма
Вільний білий вірш із розгорнутою притчовою фабулою, бароковою експресивністю та сатиричним гротеском.
Поєднання архаїчно-первісних образів ватри й людожерства із сучасною інтелектуальною лексикою («філософські резигнації»).
Як читати
Парадоксальний зачин вірша формулює трагедію тоталітарної доби: людині стає страшно відкриватися добру, адже доброта прирікає її на знищення й вигнання на «цвинтар душ».
Метафора племені самоїдів викриває суть радянської репресивної машини, яка годується долями своїх громадян і перетворює канібалізм на щоденну побутову рутину.
Філософський висновок самоїда («Життя коротке, а — забракло м’яса») демонструє остаточний крах гуманістичних цінностей, за якого людина звикає пожирати ближнього і себе без докорів сумління.
Теми: плем'я самоїдів · крах гуманізму · страх добра · деградація суспільства · притча про самопожирання