Лягла на всьому вечірня втома.
Палає місто, мов дивний храм.
І розтинають ніч невагому
Квадратні очі віконних рам.
Ці чари ночі такі знайомі —
Усі підвладні, покірні вам.
О, скільки вікон у кожнім домі!
А там, за ними, — ідилій, драм!
Там заплітають життя тенета,
Там люди б’ються з останніх сил,
Там так знадливо звучать монети
І рве легені отруйний пил.
Там гинуть вчені, митці, поети
Але… й виходять вони звідтіль.
Урбаністична романтична елегія, що перетворює вечірнє сяйво міських вогнів на величний таємничий храм краси та душевного заспокоєння.
Створено в Черкасах на початку журналістської діяльності поета, коли він відкривав для себе поезію нічного міста над Дніпром.
Назва перегукується зі знаменитим шедевром Олександра Олеся «Чари ночі», проте Симоненко створює цілком інший — урбаністичний та філософський — образ нічного простору.
Вірш засвідчив здатність поета бачити естетичну довершеність у формах сучасного індустріального та міського середовища.
Чотиристопний анапест із яскравими несподіваними римами («храм — віконних рам»), що передає спокійне величне дихання вечірнього міста.
Образна метафорика світла й тіні будується на сакралізації міського пейзажу («палає місто, мов дивний храм»).
Вечірня втома розглядається не як знесилення, а як благодатний час перепочинку, коли спадає денна метушня і проступає вічний вимір буття.
Квадратні вікна будинків уподібнюються очам, крізь які місто вдивляється в таємницю ночі, ховаючи за кожним склом людські долі, радості й тривоги.
Симоненко підкреслює магічну силу споглядання, яка здатна примирити людину з турботами дня і подарувати душевну рівновагу.
Теми: чари вечірнього міста · урбаністичний пейзаж · місто як храм · душевний спокій · поезія нічних вогнів