Жорна
Василь Симоненко
Натуга на руках,
від втоми чорних,
здувала жили,
ніби мотузки.
Каміння клацало зубами
в жорнах,
жувало жовті зерна на друзки.
І сіялось не борошно,
а мука…
При тьмяному мигтінні каганця
жіночі ніжні
материнські руки
тягли за ручку
камінь без кінця.
Журливо мліли очі сумивиті,
і борошно,
мов біла кров, лилось…
Це все було
в двадцятому столітті,
що грозами над нами пронеслось.
Ми часто чуєм
радісну зловтіху
у голосі ворожому,
чужім,
що заглядали кривда
й люте лихо
у наш —
для щастя виведений — дім.
Хай сатаніють
виродки од крику —
нас не знобить
од їхньої хули:
нам жорна ті
із кам’яного віку
на танках варвари
з Європи привезли.
І то для них
таки й була наука,
коли —
у всього світу на виду, —
немов у жорнах,
дужі наші руки
перемололи варварську орду.
Народе мій!
Титане непоборний,
що небо підпирає голубе!
Твій гордий подвиг
не принизять жорна —
вони лиш возвеличують тебе.
Дарма біситься
злість ворожа, чорна —
нічим не очорнить
твоєї боротьби!..
Цілую руки,
що крутили жорна
у переддень космічної доби.
Про вірш
Драматичний образ пекельної селянської праці в часи лихоліття, де ручні жорна мелють зерно разом із материнськими сльозами й фізичними муками.
Історія
Написаний у період творчого розквіту шістдесятництва, коли Василь Симоненко працював у черкаських газетах і регулярно їздив у відрядження повоєнними українськими селами.
Вірш спирається на дитячі спогади поета про воєнні та перші післявоєнні голодні роки (зокрема 1946–1947 рр.) на рідній Полтавщині, коли ручні жорна рятували людей від голодної смерті.
Твір увійшов до першої збірки поета «Тиша і грім» (1962), ознаменувавши відверту розмову про тяжку долю українського повоєнного селянства.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим та різкими паузами, що відтворюють важкий, циклічний оберт кам'яних жорен.
Блискуча метафорична гра слів («сіялось не борошно, а мука») поєднує матеріальний результат праці з душевною агонією людини.
Як читати
Жорна у вірші постають як жорстокий міфологічний молох, що пожирає людське здоров'я: «каміння клацало зубами... жувало жовті зерна на друзки».
Образ змореної матері з чорними від утоми руками вивищується до трагічного символу витривалості українського жіноцтва, на чиїх плечах трималося виживання нації.
Світло каганця та холодні стіни убогої хати підкреслюють безпросвітність соціального побуту колгоспної дійсності, про яку офіційна пропаганда воліла мовчати.
Теми: тяжка селянська доля · голодні роки · материнський подвиг · ручні жорна · соціальна правда