Закохана
Василь Симоненко
Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.
Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил, –
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.
Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
зазирнувши тобі під вії
У волоссі твоєму вмер.
Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.
Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.
Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.
Василь Симоненко
Про вірш
Світла акварельна замальовка міського життя, де закохана дівчина після літньої грози випромінює радість, що перетворює буденний простір на свято краси й окрилює душі перехожих.
Історія
Поезія належить до циклу ліричних віршів Василя Симоненка першої половини 1960-х років. Автор умів помічати дивовижне у найпростіших подіях черкаських вулиць, протиставляючи сірій радянській буденності поезію живого почуття.
Шістдесятники принципово реабілітували приватне життя людини, її внутрішній світ і спонтанні емоції, звільняючи поезію від мертвотної схематичності соцреалізму.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (АбАб) і природною розмовною інтонацією. Легка ритміка відтворює дріботіння кроків по вимитому дощем асфальту.
Динамічний синтаксис та багатство дієслівних форм надають тексту кінематографічної наочності та невимушеності.
Як читати
Вірш відкривається картиною закінчення зливи: коли люди поспіхом розходяться з під'їздів, лірична героїня іде струмками, осяяна власною внутрішньою таємницею, що робить її недосяжною для негоди.
Природа довкола дівчини стає антропоморфною та закоханою в неї: блискавки вщухають, чудна веселка без сил лягає їй під ноги, а вітер, зазирнувши під вії, вмирає у її волоссі.
Контраст між прозаїчними деталями (боти, походи на базар) і сонячним ореолом підкреслює велич простого людського щастя. Фінал твору розширює це почуття: радість закоханої ще довго «голубіла з очей у всіх» свідків її ходи.
Теми: інтимна лірика · краса кохання · міський пейзаж · радість буття · шістдесятники · молодість