Грудочка землі

Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.

Симоненко Василь

Про вірш

Щемливий автобіографічний спогад про дитинство та рідні ліси, де грудочка вітчизняної землі стає найдорожчим духовним скарбом і оберегом життя.

Вірш навіяний спогадами Симоненка про дитячі літа в селі Біївці на Полтавщині серед мальовничих дібров та лук над річкою Удай.

Для поета образ рідного краю був не абстрактним географічним поняттям, а конкретним тілесним відчуттям пахучої трави, роси та польової землі.

Твір увійшов до хрестоматійних зразків української патріотичної лірики для юнацтва.

Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих перехресних рим; прозора пісенна простота та яскраві зорові картини природи.

Композиція рухається від дитячих спостережень за величними дубами до глибокого зрілого патріотичного узагальнення.

Дитячі мандри лісовими стежками формують перше відчуття священної таємниці буття, закарбовуючи в душі любов до кожної стеблини.

«Грудочка землі» набуває значення сакрального символу Батьківщини, без якого людина втрачає своє коріння і стає перекотиполем.

Поет підкреслює, що щира любов до рідного краю є природною моральною основою особистості, що допомагає вистояти у найтяжчих життєвих випробуваннях.

Теми: грудочка рідної землі · спогади дитинства · краса лісового краю · вірність корінню · патріотичний оберіг