Дума про щастя

Василь Симоненко

Увійшла вайлувате в сіни,
з хати віє нудьга
й самота.
У руках засміявся віник —
спритно валянки обміта.
Тупотить
об долівку ногами
і мороз вибива
з рукавиць.
З нею
в хату ввірвався гамір,
ошалілий сміх сніговиць.
Мов воскресли
принишклі діти —
тупіт, лемент,
вищання й писк.
Місяць хоче,
мабуть, погрітись —
суне в шибку
свій блідий диск.
Заглядає, цікавий,
у миску:
що ви з’їли таке смішне,
що од вашого
реготу й писку
тягне в хату
із неба мене?
Хлюпа щастя
дзвінкою хвилею,
ніби тут вікувало воно —
не життя тобі, а ідилія,
як в поганих книжках
чи в кіно.
Де фотографи?
Де поети?
Нуте, хлопці, сюди скоріш!
Можна знімок утнуть
до газети
і жахливо веселий вірш.
Це ж так показна ситуація —-
гарна мати і троє дітей,
це ж чудова яка ілюстрація
для підтвердження наших ідей.
Застрибають веселі цифри
у грунтовно важких статтях,
та не встане
з словесних вихрів
многотрудне її життя.
Ви мовчанкою соромливою
постараєтесь обминуть,
що в доярки цієї
щасливої
руки й ноги
вночі гудуть.
І чи прийде
під ваші кашкети
блискавицею думка дзвінка:
в космос крешуть ота
не ракети,
але пружні цівки молока.
А для неї
це зовсім не диво,
бо збагнула давно таке:
справді,
зараз вона щаслива,
тільки ж щастя яке важке!..
І тому ця Марія
чи Настя
будить дзвоном дійниці село,
щоб поменше
важкого щастя
на Радянській землі було.

Симоненко Василь

Про вірш

Поетична розповідь про просту сільську дівчину, чия щира усмішка, бадьорий сміх і невтомна праця виганяють із хати морок самотності та нудьги.

Історія

Вірш виник під час численних журналістських поїздок Симоненка селами Черкащини, де поет бачив важку працю колгоспної молоді.

Симоненко свідомо полемізує з міщанськими уявленнями про комфорт як головну запоруку щастя, підносячи радість живої людської праці й тепла.

Твір увійшов до збірки «Тиша і грім» як зразок оновлення жанру думи на новому соціально-побутовому матеріалі.

Форма

Шестистопний та чотиристопний ямб із колоритними розмовними зворотами та звуковими дієсловами («обміта», «тупотить», «вибива»).

Жвавий динамічний малюнок приходу гості: мороз, сміх, віник і валянки створюють рельєфний народний побутовий образ.

Як читати

Поява молодої трудівниці в похмурих сінях миттєво руйнує атмосферу затхлої нудьги й самотності, вносячи в оселю свіжий подих морозного повітря.

Щастя трактується Симоненком не як пасивне споглядання чи розкіш, а як життєрадісна енергія дії, щира дружба та щедрість серця.

Поет поетизує найпростіші життєві жести селянки, показуючи, що справжнє душевне багатство народжується серед простих трудівників землі.

Теми: дума про людське щастя · радість праці · подолання самотності · тепло людського спілкування · сільський побут

Усі поети