Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви,
Тільки курява лягає на зелені ниви.
Пронеслись, прогупотіли, врізалися в небо,
Впала з воза моя мрія — пішки йде до тебе.
Знаю: дійде, не охляне, в полі не зачахне —
Світ твоїми, моя люба, кучерями пахне!
Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію
Прийде чистою до тебе біла моя мрія.
Романтично-елегійний роздум про незворотність плину часу та юнацькі ілюзії, втілений у динамічному народнопоетичному образі білих коней.
Вірш створено в період осмислення переходу від юнацького безтурботного романтизму до зрілої громадянської та творчої відповідальності.
Симоненко органічно черпав натхнення з української пісенної та баладного фольклору Полтавщини, синтезуючи його з філософською елегією модерного типу.
Твір увійшов до рукописної спадщини поета і поширювався серед шістдесятників як приклад вишуканого національного мелодизму.
Тристопний та чотиристопний анапест із цезурою, ритм якого майстерно передає швидкий перестук кінських копит і вихор куряви над степом.
Фольклорний заспів «Ой майнули білі коні...» задає баладну інтонацію з характерними народними паралелізмами та символікою.
«Білі коні» є міфопоетичною метафорою літ дитинства та юності, які проносяться перед очима немов коротка казкова мить.
Метафора «впала з воза моя мрія» передає болісний, але неминучий момент дорослішання — прощання з наївними ідеалістичними сподіваннями.
Попри ноту втрати, вірш позбавлений безнадії: це світлий спогад про чистий порив серця, який залишає незгладимий слід у душі.
Теми: біг часу · прощання з юністю · образ білих коней · втрачені ілюзії · фольклорна символіка