Піч
Василь Симоненко
Лиже полум’я жовте черево,
Важкувато сопе димар,
Галасує від болю дерево,
Піднімаючись димом до хмар.
Бубонять рогачі і кочерги —
Щось пригадують з давнини,
І чекають покірно черги
Засмаглілі горшки й чавуни.
З тітки полум’я сон злизало,
Тітка гладить рукою глек,
Теплий ватяник зав’язала
На застужений свій поперек.
Біга тітка із кухні в сіни,
З-під повітки заносить дров —
З них струмує жовтаво-синя
Віковічна печаль дібров.
Звично грюкають мляві двері,
Піч гуде і димить і світ —
Скільки в пащу цій ненажері
Тітка вкинула кращих літ!
Сновигають по зморшках думи,
На щоках танцює вогонь,
Сажа в’їлася чорним глумом
У пелюстки її долонь.
Біля печі вона, мов бранець,
Слугувала під шурх спідниць,
Віддавала дівочий рум’янець
Чистоті смачних паляниць…
Менше ми гіркоти нестимем,
Стане ближчою наша мета,
Як не будуть у небо димом
Підніматись жіночі літа.
28.I.1962
Про вірш
Поетична апологія української печі як сакрального центру родинного всесвіту, де мати-трудівниця постає в образі величної античної богині домашнього вогнища.
Історія
Вірш написаний у черкаський період життя поета й увійшов до його дебютної збірки «Тиша і грім» (1962).
Твір натхненний архаїчним побутом рідної хати в Біївцях на Лубенщині, де піч була не просто засобом обігріву чи приготування їжі, а духовним осереддям буття родини.
Для шістдесятників було характерним переосмислення селянського побуту крізь призму високої культури та філософської естетики.
Форма
Написаний чотиристопним хореєм з чергуванням жіночих і чоловічих рим, з енергійними алітераціями та пластичними зоровими дієсловами («лиже», «сопе», «бубонять»).
Оригінальне використання предметного олюднення побутових речей (рогачі, кочерги, димар) створює міфопоетичний світ домашнього затишку.
Як читати
Піч змальовано як живого велетенського звіра з жовтим черевом, якого мати щодня приборкує своєю лагідною й самовідданою працею.
Порівняння змореної селянки з «римською богинею», яка замість мармурового олімпійського вівтаря тримає чавунні горщики, утверджує велич простої людини праці.
Твір сповнений теплої синівської вдячності до матерів, чия непомітна повсякденна жертовність оберігає тепло людського роду.
Теми: священність рідної оселі · образ матері-богині · поезія селянської праці · тепло родинного вогнища · народний побут