Русь
Василь Симоненко
I
З глибин віків і гордо, й величаво
Встає легендами овіяне ім’я.
Минуле — сон, але сліпа змія
Не отруїла доблесті і слави.
То ж не орда завзята і кривава
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених містах
Шуміли оргії і варварські забави.
То встала Русь в кольчузі і шоломі,
Щоб їй стихія покорилась дика,
І вів її у далі невідомі
Син Перуна Олег-владика…
І Візантія снила крізь туман —
Підводив голову народжений титан.
II
Підводив голову народжений титан,
І йшли назустріч вічності і смерті
Нездолані, гарячі і уперті
Дружини непокірливих слов’ян.
Русь не дрімала, стомлена і млява,
Забившися ведмедем у барліг,
Бо відчували грек і печеніг
Відлуння кроків князя Святослава.
Цвіли хоругви руські на Дунаї,
І Доростол навіки записав,
Що мертвий воїн сорому не має.
І ворог знав, підступний і лукавий,
Що витязь тут не здобичі шукав
І війни йшли не тільки ради слави.
III
І війни йшли не тільки ради слави,
Бо іншій все корилося меті —
Меч Святослава прокладав путі
Для мудрості ясної Ярослава.
Коли була Європа в забутті
Та істина у вогнищах палала,
Антична мудрість гордо оживала
В твоїм, о Русь, допитливім житті.
За ясні зорі і за тихі води
Ішли в бої сини твого народу
І гинули, слабіючи від ран.
Але тебе ця кров не зупиняла,
Бо ти й тоді, хай підсвідомо, дбала
За кращу, світлу долю всіх слов’ян.
Про вірш
Історико-філософський вірш про тяглість української державності від княжих часів Київської Русі та нескорену душу рідного народу.
Історія
Створений у часи гострих дискусій про національні витоки української культури в середовищі київського Клубу творчої молоді.
Симоненко прагнув повернути українцям відібрану імперським наративом княжу спадщину Київської Русі, підкресливши автохтонність і тисячолітню глибину рідної землі.
Вірш був одним із тих творів, що дратували радянських ідеологів, які намагалися звести українську історію лише до «возз'єднання» 1654 року.
Форма
Тричастинна композиція, написана карбованим чотиристопним ямбом з виразними мужніми клаузулами та енергійними перегуками римування.
Багатий арсенал історизмів та літописної образності (князі, мечі, яруги, щити, ковила) органічно поєднується з філософською публіцистичністю.
Як читати
Образ Русі постає не як застигла музейна старовина, а як живий пульсуючий корінь, що живить соками сучасне дерево українського буття.
Поет нагадує про незліченні навали ординців та загарбників, які розбивалися об стіни київських пагорбів і мужність предків.
Головний посил твору — заклик до самоусвідомлення: народ із таким тисячолітнім корінням не має права бути безсловесним рабом чи манкуртами у власному домі.
Теми: Київська Русь · історична пам'ять · нескореність нації · тяглість державності · лицарська звитяга