“Світ який – мереживо казкове!..”
Василь Симоненко
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скабри по краплині
Я тобі закохано віддам.
Про вірш
Гімн захоплення неповторною красою буття та багатством навколишнього всесвіту, де кожна хвилина людського життя є неоціненним даром.
Історія
Написаний у період найвищого творчого піднесення Симоненка, вірш увійшов до збірки «Тиша і грім» як один із найяскравіших зразків світлої пейзажно-філософської лірики.
Шістдесятники утверджували новий погляд на людину у всесвіті: замість безликого «гвинтика» системи — самоцінна особистість, відкрита до краси й пізнання таємниць природи.
Поезія стала втіленням оптимістичного світовідчуття молодого покоління української інтелігенції періоду «відлиги».
Форма
Тристопний амфібрахій із перехресним дактилічним та жіночим римуванням, що створює плавний, хвилеподібний рух піднесеного захоплення.
Рясне використання експресивних окличних речень, градації зорових і звукових образів («мереживо казкове», «магія дитинства»).
Як читати
Світ постає не як бездушна арена соціальних битв, а як живе «казкове мереживо», виткане із зір, трав, світанкового марева та теплих людських очей.
Поет ставить перед читачем фундаментальне етичне завдання: навчитися бачити й цінувати неповторність кожної миті буття, не розтрачуючи серце на дріб'язкову метушню.
У творі гармонійно поєднуються космічна безмежність простору та інтимна близькість людини до найменшої стеблини рідної землі.
Теми: краса всесвіту · радість буття · казкове мереживо світу · цінність життя · єдність із природою