Злодій
Василь Симоненко
Дядька затримали чи впіймали —
Дядька в сільраду ескортували.
Дядька повчали і докоряли:
“Як вам, дядьку, не ай-ай-ай
Красти на полі свій урожай!
У кого ви крали?
Ви крали в себе.
Це ж просто сором красти свій труд”.
Дядько понуро тім’я теребив
І смакував махру.
Дядько кліпав товстими віями,
Важко дивитись в очі ганьби,
Важко йому із домашніми мріями
Враз осягнуть парадокси доби.
“Так воно, так,— у кулак кахикав,-
Красти пагано, куди вже гірш”.
Рвися з горлянки свавільним криком,
Мій неслухняний вірш.
— Чому він злодій?
З якої речі?
Чому він красти пішов своє?
Давить той клунок мені на плечі,
Сором у серце мені плює.
Дядька я вбити зневагою мушу,
Тільки у грудях клекоче гроза:
Хто обікрав, обскуб його душу,
Хто його совісті руки зв’язав?
Де вони, ті відгодовані й сірі,
Недорікуваті демагоги й брехуни,
Що в’язи скрутили дядьковій вірі,
Пробираючись у крісла й чини.
Їх би за грати! Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.
Симоненко Василь
Про вірш
Гнівно-сатиричний вірш, що викриває абсурд і цинізм колгоспної системи, де селянина-хлібороба судять як злодія за зібрану на власному полі жменю зерна.
Історія
Написаний у період хрущовських реформ, коли селяни в колгоспах залишалися безправними кріпаками без паспортів, працюючи за трудодні-«палички».
Симоненко безстрашно порушив тему штучного голоду та грабунку селян державою, продовжуючи лінію викриття сталінського «закону про п'ять колосків».
Вірш не міг потрапити до підцензурної радянської преси і став одним із найвідоміших текстів антирадянського політичного Самвидаву.
Форма
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих перехресних рим; динамічна побудова у формі судової сцени з діалогом міліції, чиновників і мовчазного дядька.
Уїдливий сарказм авторової мови перегукується з традиціями шевченкової викривальної сатири («Кавказ», «Сон»).
Як читати
Чиновники лицемірно докоряють знедоленому селянинові: «Як вам не сором красти на полі свій урожай! Ви крали в себе!».
Ця демагогічна фраза розкриває повну моральну банкрутність режиму: у селянина відібрали землю, реманент і плоди його мозолів, перетворивши годувальника на підсудного.
Мовчання дядька перед ситими суддями сповнене страшного історичного докору, за яким вгадується гнів мільйонів замордованих українських хліборобів.
Теми: колгоспна кріпаччина · сатира на радянське правосуддя · грабунок українського села · доля селянина-годувальника · моральний вирок системі