Ганна Йванівна
Володимир Сосюра
Я пам’ятаю вчительку мою,
просту, і скромну, і завжди спокійну.
Вона любила школярів сім’ю,
Як ми її, задуману і мрійну.
Як мати, Ганна Иванівна була,
вона із нас не лаяла нікого.
Завжди усмішка лагідна цвіла
їй на вустах. Турботи і тривоги
вона сприймала в спокої своїм
так мужньо й твердо. Наче рідний дім,
для нас була сільська далека школа.
Я не забуду вчительку ніколи,
яку любив всім серденьком малим.
Завжди привітна, тиха й ясночола,
вона нічим не силувала нас,
але при ній такий був тихий клас,
як сад без вітру. З нами часто в поле
вона ходила й вчила нас любить
свій рідний край, як сонце, як блакить,
як всю природу: знать, як звуться квіти,
не драть гніздечок і не мучить птиць.
Цвіли далекі спалахи зірниць,
і перла рос на скошенеє жито
вже сіяв вечір… Вчителько моя,
хіба забуть тебе в ці дні я можу!
В душі моїй твій тихий зір сія
привітом дальнім. В серці, наче рожу,
про тебе пам’ять пісня зберегла.
Для мене матір’ю ти другою була.
Сосюра Володимир
Про вірш
Сповнений синівської ніжності вірш-посвята першій учительці, чий світлий образ залишився для поета символом душевного тепла та другої матері.
Історія
Написаний 1949 року, твір присвячений учительці Ганні Іванівні Коваленко, яка викладала в початковій школі в селі Верхнє (Третя Рота), де навчався малий Володимир Сосюра.
Поет усе життя з глибокою вдячністю згадував своїх наставників, які в бідному робітничому краї помітили і підтримали його допитливість і потяг до поетичного слова.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Поважний, урочистий ритм гармонує зі щирою молитовною інтонацією вдячності.
Композиція побудована як розмова крізь роки між зрілим визнаним митцем і давно минулим образом наставниці.
Як читати
Портрет учительки виписаний із надзвичайною теплотою: проста, скромна, спокійна, із задуманим і мрійним поглядом, вона була справжньою матір'ю для бідних школярів, віддаючи їм усе серце.
Образ Ганни Іванівни стає втіленням благородного покликання педагога, який відкриває дітям красу світу та вчить людяності серед суворих буднів шахтарського краю.
Сосюра наголошує на нетлінності пам'яті: роки й життєві хуртовини безсилі стерти любов дитини до тієї, хто був дороговказом на початку життєвої дороги («Для мене матір’ю ти другою була»).
Теми: образ учительки · вдячність наставникам · спогади дитинства · материнське тепло · пам'ять серця