Гроза раптова.
Трепетні дерева
Обіймуться і відсахнуться геть.
І сонце дивиться із пилового мрева
Зіницями, запалими, як смерть.
Ріка, розчахнута в тісному узбережжі,
Готова кинутись на лози, комиші.
Найтяжче — передгроззя для душі
В сліпому, незбагненному бентежжі.
Ударить грім із тисячі гармат,
Багнети блискавиць прорвуть імли облогу
Тоді моя душа готова, як солдат,
Іти на смертний бій за перемогу.
Вірш розкриває психологічний стан тривожного передгроззя, яке трансформується у бойову рішучість і готовність ліричного героя до самопожертви заради перемоги.
Поезія генетично пов'язана з фронтовим досвідом Платона Воронька — учасника Другої світової війни та командира підривного взводу в партизанському з'єднанні Сидора Ковпака. Атмосфера карпатського рейду, постійне перебування на межі життя і смерті закарбувалися в загостреному сприйнятті природних явищ крізь призму воєнного зіткнення.
Для поетики Воронька воєнних і ранніх повоєнних років притаманне органічне злиття пейзажного малюнка з батальною образністю, де стан природи слугує не просто тлом, а психологічним камертоном готовності бійця до вирішального удару.
Твір написано п'ятистопним ямбом із чергуванням пірихіїв, що передає напружену пульсацію очікування та динамічний злам у фіналі. Строфічна будова спирається на три чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням (АбАб), подекуди з ускладненою цезурою.
Звукова організація позначена нагнітанням алітерацій вибухових та сонорних приголосних ([р], [т], [д], [б], [г]), що фонетично моделюють гуркіт канонади, свист куль і розкоти грому («Ударить грім із тисячі гармат, / Багнети блискавиць прорвуть імли облогу»).
Художній простір твору розгортається від мікрокосму стривоженого передгроззя до всеохопної батальної алегорії. Початкові образи дерев, що «обіймуться і відсахнуться геть», та сонця із «зіницями, запалими, як смерть», створюють експресіоністичне відчуття екзистенційної загрози та невідворотної стихійної сили.
Кульмінаційним моментом вірша є психологічна дихотомія між виснажливим внутрішнім очікуванням («найтяжче — передгроззя для душі / В сліпому, незбагненному бентежжі») і миттєвим звільненням у дії. Гроза виступає тут каталізатором душевної мобілізації: природний хаос розсіюється, трансформуючись у чіткий наказ до наступу.
Мілітарна метафорика фіналу («тисячі гармат», «багнети блискавиць») знімає тривожну невизначеність. Образ солдата постає втіленням стоїцизму і непохитної волі, де мотив смертного бою осмислюється як свідомий вибір на користь життя та перемоги.
Теми: воєнна лірика · передгроззя · психологізм боротьби · мужність і самопожертва · стихія природи