В тилу партизанськім, на бідній Волині...
Воронько Платон
В тилу партизанськім, на бідній Волині,
Знайшли ми оселю в гнилій луговині.
Під сонячним сміхом і гнівом грозовим —
Полинне подвір'я за тином лозовим.
Хатина стояла присохлим опеньком.
Дівча з перелазу на ніжках тоненьких
Скік-скік, наче зайчик. У пелені — сливи.
Яке ж воно раде, яке ж бо щасливе:
Сливок назбирало, щоб нас пригостити.
А в хаті давно вже — ні їсти, ні пити.
І личка немає — лиш очі як сливи,
Як сливи опісля грозової зливи,–
Великі та сині, аж сизі по краю.
Я слізьми давлюсь, як те щастя згадаю,
Дитяче, сирітське, за тином лозовим,
Під сонячним сміхом і гнівом грозовим.
Про вірш
Пронзливий лірико-баладний малюнок про зустріч партизанів із сиротою на Волині, де дитяча безкорислива щедрість стає найтяжчим випробуванням для серця загартованого війною бійця.
Історія
Твір спирається на реальні епізоди партизанського рейду з'єднання Ковпака теренами Західної України та Волині у 1943–1944 роках. Змучені каральними експедиціями окупантів, спалені й зубожілі поліські хутори та волинські села стояли пусткою, а діти-сироти нерідко залишалися єдиними господарями на руїнах.
Для Воронька, який поєднував досвід командира партизанського підривного взводу з тонким хистом майбутнього класика української дитячої поезії, ця зустріч є гранично біографічною: саме тут зароджувалося його трепетне розуміння вразливого світу дитини крізь призму воєнного жаху.
Форма
Вірш написано чотиристопним анапестом, що створює наспівну, плавно-хвилеподібну, оповідну інтонацію, притаманну народній баладі чи думі. Поет використовує парне (суміжне) римування (аабб), яке зшиває парні рядки в чіткі смислові та зорові вузли.
Особливої виразності надає звукопис: асонанси на глибокі голосні [о], [и], [і] передають тягучу тугу пустки («в гнилій луговині», «полинне подвір'я»), а звуконаслідувальні сполуки («скік-скік, наче зайчик») миттєво вносять у важку атмосферу спалахи дитячої рухливості й безпосередності.
Як читати
Поетичний простір розгортається від похмурої експозиції до надривної психологічної кульмінації. Натуралістичні й знижені деталі пейзажу («гнилій луговині», «хатина стояла присохлим опеньком», «полинне подвір'я») створюють відчуття суцільної руїни та голодної смерті, що панувала у волинському краю під час окупації.
Контраст вибухає з появою маленької дівчинки: її фігурка вимальовується за допомогою зооморфного порівняння «наче зайчик», а її щедрість — повна пелена зібраних для бійців диких слив — підкреслює трагізм ситуації («А в хаті давно вже — ні їсти, ні пити»). Провідним тропом стає розгорнута синекдоха й порівняння: «лиш очі як сливи, / Як сливи опісля грозової зливи, – / Великі та сині, аж сизі по краю».
Фінал замикається кільцевою композицією образу «сонячного сміху і гніву грозового». Сльози ліричного героя («Я слізьми давлюсь, як те щастя згадаю») розкривають найвищий драматизм: безпорадне щастя голодної дитини, здатної ділитися останнім, виявляється страшнішим і нестерпнішим за свист ворожих куль.
Теми: війна і діти · партизанський досвід · Волинь · трагедія сирітства · співчуття і пам’ять