Середа необережності, працездатність нестримна,
без рими падаєш,
дівчина світловолоса,
дівчина чорнява,
людина-паґода.
Ніжність для когось,
і для вигаданого друга.
Музика якась від радості,
від голосу витонченого,
від болю, від руху і віддалей.
— Чекає на мене хтось, розумієш?
Ніби різдвяний ранок, що я не вірю
у м'ясоїдного звіра.
Світлий сповідальний верлібр про відмову від римованих штампів заради відкритості почуття, де буденна середа несподівано дарує різдвяне передчуття любові, здатної розвіяти страх перед хижим світом.
Вірш є естетичним маніфестом Юрія Завадського на захист верлібру як форми найвищої поетичної свободи й автентичності, вільної від примусу традиційного віршування.
Твір занурений у психологію очікування дива посеред сірих робочих буднів, стверджуючи можливість чистої радості навіть у найбеззахиснішому стані буття.
Вільний вірш із гнучкою, пульсуючою інтонацією, що поєднує сюрреалістичні образи ('людина-пагода') з теплою прямою мовою довірливого звернення.
Відмова від рими тут концептуально задекларована в самій назві й тексті як перехід до природного дихання мови.
Падіння 'без рими' метафорично означає звільнення від штучних рамок і захисних оболонок: людина постає відкритою світові в усій своїй вразливості. Середа з її нестримною працездатністю виявляється днем несподіваного емоційного прориву.
Фінальний образ 'різдвяного ранку', де герой перестає вірити у 'м'ясоїдного звіра' довколишньої жорстокості, бо знає, що на нього хтось чекає, сягає вершин гуманістичної віри. Любов і довіра виявляються сильнішими за будь-який страх насильства.
Теми: верлібр і свобода слова · різдвяне передчуття · подолання страху · любов і довіра · диво серед буднів