Поспіх
Ні, не обов'язково, — купую персики кольору
іноземної мови, малозрозумілі на смак,
наповнені потенційним димом.
Довгий бог, який довго не закінчується,
оберігає померлих ніби, ніби радості
вже не буде, а кульгавий сусід
купує собі авто за духовну готівку,
як необхідний транспорт у царство.
І тепер не війна, тепер пошук роботи.
Бліда шкіра не чекає моєї сміливості,
вона тягне мене до ліжка,
чекаючи поту. Не треба плакати,
мені варто втекти, втекти.
Як аркуш паперу, що намок і висох,
природній стою принаймні перед собою.
Бачив сон колись про медитацію та
мовчанку, тепер тривожу якихось
богів і богинь, чи якусь
вмотивовану силу, всім все переповідаючи.
Чоловіки вміють насолоджуватися собою, —
політика тепер зосереджена
довкіл грошей і грошей, коли
мені стає байдуже до смаку страв,
подалі стріляють, діти кричать
між бетонними стінами, голоси
розливаються і холодіють. Я бачу,
як стрічки — у волоссі, і разом з ними —
страх. А тепер треба смороду грошей, —
і треба ґречності заради якихось
прибутків чи п'яних вересків
замість радості й сну.
Зачерпнув із потоку води, простої води, —
замало треба цьому організму, аби
вижити в пилюці камазів і гранатометів.
Купую, купую, — кажу, витираючи чоло
пальцями, пальці абразивні, залишають
на шкірі широкі червоні смуги, а
чоло — далі в краплях поту. Звідки
привезли свій муміфікований вантаж
ці нетверезі солдати? Місто за містом
згасає, стікає по скроні й щоці,
коли страх писати вивітрюється.
Сьогодні нервовий, сьогодні нервовий, —
додаю, купуючи персики, ніби зброю
супроти своїх, які зрадили. Які на
смак довгі голосні, що ніяк
не навчуся їх вимовляти, як і чергувати
набої твердих і м'яких.
Відвантажуй, часу нема, довгі черги
віддавна вистояних небезпечних вантажів
наразі просяться вийти з холодильників,
і писати стає виснажливо, риба
стоїть під каменем, чекаючи наступного
шансу, ні, не обов'язково, не конче
ставати їй поетичною неочікуваністю.
Звідки беруться ці фемінні зрадники,
котрих ненавиджу за свою ж похіть,
подумки трахаючи їх роззявлені роти?
Врешті питаюся, що ж саме мене стримує,
що не можу доторкатися до кліторів значень,
і ця заборона штовхає на виснажливу
подорож, десь поза себе й свої
можливості купувати й продаватись.
Купи, купи, — кажу, — купи мене ти,
моє безвір'я, купи мене, зневіро,
я коштую стільки-то.