Френк О'Хара
Юрій Завадський
поки дійшов до цих дверей, обточених снігопадом,
обліплених снігом, занечищених глибокими відбитками черевиків
(хто й коли вдирався до цього помешкання, лупив ногами у двері,
поки не відчинилися, не обсипався з них увесь сніг,
увесь снігопад не висипав всього себе додолу?),
аж поки я дійшов до цих дверей, сам обліплений снігом,
невпізнаваний зовні та занедбаний всередині,
а вже настала зима, і як я ввійду? в снігу, що прямує до рідкого стану,
в собі, що прямую до загибелі, в комусь, наче стою непорушно,
в повітрі, що крихке від морозу, в моїх дітях, снах, в книжках,
в зруйнованому місті, в доісторичному холоді заліза,
в короткій пам'яті води, в невблаганній історії моїх поразок?
скажу хоча би: дивися – тримаю в руці згорток із шарлоткою,
і ледь чутно проказую рядок, поки прокручується ключ у замку:
я завжди настільний дурний, щоби знаходити радість у вітрі —
…I'm foolish enough…
Frank O'Hara
Про вірш
Витончена урбаністична елегія про збереження людського тепла посеред засніженого зруйнованого міста, вибудувана як діалог із рядком американського модерніста Френка О'Гари.
Історія
Вірш представляє інтелектуальну лінію творчості Юрія Завадського, який як перекладач і видавець веде постійний інтертекстуальний діалог із класиками світового авангарду, зокрема нью-йоркською школою поезії.
Твір занурений у реалії зимового міста періоду воєнних руйнувань, де пошук тепла й естетичного знаку стає способом зберегти психічну цілісність перед навалою катастрофи.
Форма
Розлогий верлібр із протяжними синтаксичними періодами, характерними для поетики Френка О'Гари, насичений нанизуванням однорідних прийменникових зворотів ('в снігу... в собі... в комусь... в моїх дітях... в книжках...').
Текст плавно переходить від важкого монотонного руху крізь замети до фінальної інтимної репліки з англомовною цитатою.
Як читати
Зимова хуртовина та обточені снігом двері створюють відчуття фізичної й екзистенційної блокади. Входження в помешкання осмислюється як підсумок незліченних історичних і особистих поразок ліричного героя.
Проте кульмінацією стає скромний побутовий жест: герой несе в руці згорток із домашньою шарлоткою. Разом із рядком О'Гари про радість у вітрі цей жест стверджує перемогу простої людської ніжності й любові над доісторичним холодом заліза й руйнування.
Теми: інтертекстуальність · Френк О'Гара · зруйноване місто · тепло дому і шарлотка · зима й екзистенційний холод · поетичний опір поразкам