Протяг
Юрій Завадський
Насолоджуйся.
Люди розможуються завдяки їхнiй природженiй авантюрностi.
Можна лише чекати випадку. Як яблуко, що тримає в собi воду й насiння.
Туман, порожнеча. Свiт недотворений, без назв.
— Ось який стан натхнення, невже
надiйшов час на самого себе? Наскiльки я можу збайдужiти?
Кому догоджати?
День радісний, день безхмарний, день несподіваних смертей.
День без неба, день усвідомленої смерті.
Двері, що відчиняються, що загрожують, що протяжні, кроки.
Газ, що отруює, викликає сміх, весняний.
В поезiї немає моралi й правил. Ненавиджу, не навиджу, не на виджу.
А ти? Леткий, когерентний, описаний, — цього світу, краєвиди,
населення; відтоді, — ніби я, ти.
З туманного вечора, як раптове авто, виринає людина, схрещенi руки на грудях.
Примiтивний час, — розчиняється в повiтрi. Стояв тут, у джинсах. Тепер нема.
— І сьогодні здатися може, що зросла трава крізь асфальт, якої не було,
тобі може здатися, що ти тримаєш у руках зернину землі, які зовсім знесилені.
Ти мені говорила:
— Уяви, якби в такий весняний день, сьогодні, почалася війна…
2015
Про вірш
Драматичний урбаністичний верлібр про крихкість мирного існування, де ідилія радісного весняного дня раптово пронизується смертельним протягом неминучої війни.
Історія
Поезія створена 2015 року під безпосереднім враженням від розгортання бойових дій на сході України після трагічних битв за Іловайськ та Дебальцеве.
Завадський фіксує фундаментальний розлам у свідомості українців: розрив між звичним, спокійним плином повсякденності в тилових містах та жахливою реальністю воєнних смертей і руйнувань.
Форма
Вірш являє собою монтажний верлібр, насичений експресивними градаціями, різкими перепадами планів та алітераційними повторами ('ненавиджу, не навиджу, не на виджу').
Ритм тексту коливається від філософської розважливості до нервової скороговірки, закінчуючись драматичною цитатою-спогадом у фіналі.
Як читати
Метафора протягу й отруйного газу передає невидиму, але повсюдну присутність загрози, яка руйнує затишок мирного життя. Смерть у Завадського не є абстракцією: вона стає частиною весняного краєвиду поруч із травою, що пробивається крізь асфальт.
Фінальна репліка співрозмовниці про можливість початку війни в такий ясний день виступає пронизливим психологічним контрапунктом: вона оголює беззахисність людини перед сліпою катастрофою історії, назавжди позбавляючи безпечності колишній світ.
Теми: передчуття і досвід війни · крихкість мирного життя · урбаністичний пейзаж · психологічна травма · екзистенційний розлам