До Кліо
Богдан Рубчак
А все-таки ти — тільки корч гістéрії,
Кліо. Злива на камінних плитах,
хвилинний скорпіон на сталактитах —
анналах абсолютної історії.
Твій монумент, оклепаний, оплаканий,
розсиплеться на рінь столапим тропам.
Листва та комашня покриє трупом
прегордий герб, в крові крилатій плеканий.
В калейдоскопі, пишнім позолотою,
промигнеш у кількох ярких фігурах,
а потім час, як сніг хрести на горах,
увінчить бюсти вічністю золатою.
Гніздом щурів, червивою державою
кольчуги стануть, корогви, корони,
і раті рани, перемоги руни
зрівняє цвіль байдужістю іржавою.
Зламай перо і меч на скельнім епосі,
в музеї моху здай епохи, шати, —
бо плющу підступ, хащів хижі чоти
не переможеш ні в бою, ні в описі.
Про вірш
Іронічне звертання до музи історії Кліо: усі монументи, герби, корони й перемоги неминуче поглине цвіль, плющ і байдужий час, тож героїчний епос виявляється лише короткою миттю.
Історія
Богдан Рубчак, поет Нью-Йоркської групи, вирізнявся інтелектуальною, культурологічно насиченою лірикою: у його віршах часто постають античні постаті, музичні й живописні образи, міфологічні маски. Звертання до Кліо, музи історії, вписується в цю традицію діалогу з європейською культурною спадщиною.
Для українського поета-емігранта тема історії мала особливу вагу: еміграційна література другої половини ХХ століття була сповнена культом героїчного минулого, державницьких символів і пам'яті про визвольні змагання. Рубчак, як і його побратими по групі, свідомо дистанціювався від такого пафосу, тож «До Кліо» можна читати як полеміку з монументальним, «гербовим» баченням історії.
Форма
Вірш складається з чотирьох катренів із кільцевим римуванням (гістерії — історії, плитах — сталактитах; оклепаний — плеканий, тропам — трупом). Рими часто неточні, побудовані на співзвуччі приголосних (тропам — трупом, корони — руни, шати — чоти), що створює ефект «обкришених», вивітрених співзвуч, ніби самі слова зазнають ерозії.
Метрична основа — ямб змінної довжини, переважно п'ятистопний, із дактилічними закінченнями (оклепаний, оплаканий, позолотою, державою, іржавою), які надають рядкам спадної, згасаючої інтонації. Багата алітерація («раті рани», «перемоги руни», «хащів хижі чоти») і внутрішні співзвуччя посилюють риторичну, ораторську силу звертання.
Як читати
Уже перший рядок звучить як виклик: Кліо — «тільки корч гістерії», судома, нервовий спазм, а не величава богиня. Гра слів «гістерія — історія» знімає з історії ореол розумного поступу: «аннали абсолютної історії» постають хвилинним скорпіоном на сталактитах, тобто чимось дрібним і миттєвим на тлі геологічного часу.
Далі розгортається картина руйнування: монумент розсиплеться на рінь, листва й комашня вкриють прегордий герб, кольчуги стануть гніздом щурів, а корогви й корони — «червивою державою». Образи природи (цвіль, плющ, хащі) діють як мовчазне військо, що перемагає без бою. Час увінчує бюсти не славою, а «вічністю золатою», тобто попелом.
Фінальна порада — «зламай перо і меч на скельнім епосі» — адресована і музі, і поетові, і воїнові. Ні зброя, ні літописне слово не здатні перемогти «підступ плюща». Проте в цьому немає зневіри: вірш звільняє людину від тиранії монументального минулого і повертає увагу до живого часу, до природи, що невпинно відновлюється.
Теми: марнота слави · історія і час · переможна сила природи · іронія щодо героїчного епосу · минущість держав і символів