Думаю про Воллеса Стівенса
Богдан Рубчак
(З Роберта Блая)
Цей новий сніг наче говорить про дівчат
В легкому убранні, тканому із золота,
Так, як старий сніг шептатиме
Про французьких сторожих.
Це нове світання говорить про пляжі,
Блискучі, як цукор, і чисті, як хмари Греції,
Так, як виснажений присмерк співатиме
Про хвилі на тому березі.
Ця нова сила шепче про темінь і смерть,
Про слабкий човник, в печері загублений,
Так, як у човні, пливучи у смерть, ти співав
Про пір'я та білий сніг.
Про вірш
Переклад вірша Роберта Блая, у якому перший сніг, світанок і нова сила викликають спогади про поезію Воллеса Стівенса. Тихий, споглядальний вірш про те, як природа говорить мовою улюбленого поета і як мистецтво протистоїть смерті.
Історія
Роберт Блай — американський поет, один із творців так званої «глибинної образності», що прагнула поєднати конкретність пейзажу з підсвідомими, майже містичними станами. Вірш, перекладений Рубчаком, є даниною Воллесові Стівенсу — великому модерністові, чия поезія поєднувала філософську абстракцію з розкішною, чуттєвою образністю.
Для Рубчака, перекладача й компаратиста, такі тексти були важливими як приклад поетичного діалогу через покоління. Перекладаючи Блая, він водночас вводив в українську літературу і самого Стівенса — його витончену, «французьку», середземноморську уяву.
Форма
Верлібр, побудований на трьох паралельних періодах, кожен з яких відкривається вказівним займенником («Цей новий сніг», «Це нове світання», «Ця нова сила») і завершується порівнянням через «Так, як». Рими немає, ритм утримується синтаксичною симетрією.
Кожен період поєднує теперішній час («говорить», «шепче») з майбутнім чи минулим («шептатиме», «співатиме», «співав»), утворюючи ритм відлуння. Остання строфа ламає симетрію зверненням на «ти», адресованим самому Стівенсові.
Як читати
Новий сніг говорить «про дівчат в легкому убранні, тканому із золота», а старий шептатиме «про французьких сторожих» — це образи, що відсилають до вишуканої, екзотичної уяви Стівенса, до його любові до французької культури й декоративної розкоші. Природа тут стає читачем поезії, а пейзаж — коментарем до неї.
Друга строфа переносить погляд на світанок і пляжі, «блискучі, як цукор, і чисті, як хмари Греції», — нагадування про середземноморські мотиви у Стівенса. Протиставлення нового й виснаженого, світання й присмерку, створює кругообіг часу, у якому поезія присутня на кожному етапі дня.
Фінал найглибший: нова сила «шепче про темінь і смерть», про «слабкий човник, в печері загублений». Звертаючись до Стівенса, поет нагадує, що той, «пливучи у смерть», співав «про пір'я та білий сніг». Мистецтво не заперечує смерті, але відповідає на неї красою, — і саме ця відповідь робить поетів сучасниками поза часом.
Теми: поезія і смерть · краса природи · діалог поетів · плин часу · поетичний переклад