Жовтень, наче хмурий гусит, —
зіллям пахне вицвілий плащ.
Крок його по бруках хрустить,
вітром рветься пола.
Він, пустельник і мораліст,
жовчю пише сухий трактат
проти травня отруйних стріл,
квітня хтивих атак.
Місяць, писар лисий, перо
мочить в бурий вмирання бруд,
переписує лист погроз
і жбурляє на брук.
Та пульсуютъ венами міст
юні погляди — грішний блиск.
Ноги кришать жиластий лист,
іншу вістячи вість.
Жовтень у вірші постає похмурим гуситом-моралістом, що пише трактат проти весняних пристрастей, але юні погляди міста все одно віщують нове життя. Іронічна осіння мініатюра про зіткнення аскетичної моралі з невгамовним бажанням.
Персоніфікація пір року — улюблений прийом Богдана Рубчака, який у своїй ранній урбаністичній ліриці перетворював місто на театр алегоричних постатей. Як і в «Декадансі», осінь тут не пейзаж, а персонаж у костюмі певної історичної доби.
Порівняння жовтня з гуситом відсилає до чеських релігійних реформаторів XV століття, послідовників Яна Гуса, відомих суворою моральністю й непримиренністю. Цей історичний штрих додає вірші інтелектуальної гри, характерної для поетів Нью-Йоркської групи.
Короткі рядки з трьома-чотирма наголосами мають хореїчну основу з дольниковими відхиленнями, що створює ритм важкої, рішучої ходи. Вірш складається з чотирьох катренів.
Римування перехресне, часто неточне чи асонансне: «гусит — хрустить», «мораліст — трактат», «перо — погроз», «брук — бруд». Звукопис тяжіє до шиплячих і розкотистих «р» («крок його по бруках хрустить»), передаючи шурхіт сухого листя.
Жовтень одягнений у «вицвілий плащ», що «пахне зіллям», — це постать пустельника й мораліста, який «жовчю пише сухий трактат» проти травня й квітня. Весна у його трактаті — це «отруйні стріли» й «хтиві атаки», тобто спокуса й пристрасть. Осінь, таким чином, — пора моральної суворості, що засуджує все живе.
Місяць, «писар лисий», допомагає йому: мочить перо в «бурий вмирання бруд», переписує «лист погроз» і жбурляє на брук. Весь осінній світ співпрацює в цьому похмурому проекті, а сухе листя, що падає на бруківку, стає сторінками трактату.
Остання строфа починається з «Та» — і все перевертається. «Венами міст» пульсують «юні погляди — грішний блиск», а ноги перехожих кришать «жиластий лист», віщуючи «іншу вість». Життя й бажання перемагають моралізаторство: навіть восени молодість несе в собі обіцянку весни. Вірш варто читати як легку, дотепну алегорію з серйозним підтекстом про невичерпність життя.
Теми: осінь і в'янення · мораль і пристрасть · місто · молодість · оновлення життя