Імпровізація опівночі
Богдан Рубчак
1.
Постукаєш у двері.
Гострі кроки по засмічених дошках підлоги,
і лице — зелена пляма в коридорі:
у мене хвора мати. Не приходь.
2.
В кулак тебе стиснуло небо. Воно пітніє.
Тебе вологість тепла душить. Йдеш. Дивує
при бруку немічного дерева упертість чорновіта.
Беззубий регіт чорних вікон знав, що
тебе ув'язнено й ліхтар-сторожа йде все за тобою.
3.
В які ж бо двері стукати? Хто прийме тебе? Хто
зрозуміє, що в тебе тіло — корабель, що в тебе тіло —
каравеля, затоплена на дні якогось моря, і її
цілують риби, торкаються морські зірки, поліпи?
4.
Відчуєш Завтра на своїх устах, мов поцілунок.
І вітер завтра понесе уривки фризів
годин,
зефір уламки понесе скульптур блакитної ніщоти.
І скажеш:
"Я існую".
Сьогодні ж ти лиш віддих, зір, слух — невимовний,
а тіло — десь затоплений, в якомусь морі, корабель.
Про вірш
Нічна імпровізація про самотню людину, якій нема куди постукати і яку ніхто не прийме; в уяві її тіло стає затопленим кораблем, а надія на існування відкладається до завтрашнього дня.
Історія
Імпровізація — улюблений жанр Богдана Рубчака, у якому він поєднував вільний потік асоціацій із ретельною образною будовою. Назва відсилає до музики, зокрема до джазової імпровізації, що була важливою частиною міської культури США середини XX століття, де жив поет.
Вірші цього типу відображають досвід молодого емігранта у великому американському місті: самотність серед натовпу, відчуження, пошук ідентичності. Для поетів Нью-Йоркської групи місто стало новим поетичним простором, і Рубчак досліджує його через внутрішній стан ліричного героя.
Форма
Вірш складається з чотирьох пронумерованих фрагментів і написаний верлібром — без сталого метра й рими. Проте в тексті чутна прихована ямбічна пульсація, особливо в останньому фрагменті, що надає вільній мові внутрішньої впорядкованості.
Нумерація частин нагадує партитуру або кадри фільму: кожен фрагмент — окрема сцена (двері й хвора мати, нічна вулиця, затоплена каравела, обіцянка завтрашнього дня). Повтор образу затопленого корабля в третій і четвертій частинах створює кільцеву композиційну рамку.
Як читати
Перший фрагмент — коротка драматична сценка: стук у двері, гострі кроки, лице як «зелена пляма в коридорі» і відмова: «у мене хвора мати. Не приходь». Двері, що мали б відчинитися, залишаються зачиненими, і це стає вихідною точкою самотності.
Другий фрагмент переносить героя на нічну вулицю, де небо стискає його в кулак, вологе тепло душить, чорні вікна сміються беззубим реготом, а ліхтар ходить слідом, як сторож. Місто тут перетворюється на в'язницю, а людина — на в'язня, за яким невідступно стежать.
У третьому й четвертому фрагментах з'являється центральна метафора: тіло — це корабель, каравела, затоплена на дні моря, яку цілують риби й торкаються морські зірки. Цей образ водночас трагічний і прекрасний: людина відрізана від світу, але її занурена сутність живе таємничим підводним життям. Обіцянка «завтра», коли герой скаже «Я існую», залишається відкладеною, а сьогодні він лише віддих, зір і слух. Вірш говорить про пошук буття в стані глибокого відчуження.
Теми: самотність у місті · відчуження · пошук існування · нічні марення · надія на завтра