Імпровізація п'ятнадцятого листопада
Богдан Рубчак
1.
Мій ум сьогодні порожній, і не знаю жадної пісні.
Вітер мевами крутить, мов клаптями старих газет
у мертвій сірості неба
над гнило зеленою водою.
Позбулось значення небо :
воно не співає блакитну присутність Бога,
не гримить воно про летючого Сатану.
Воно безстороннє й нудне,
як мутний непогляд
сіроокого трупа.
Непомітно приходить,
глухо стукаючи ціпком,
сліпа мряка.
Зникає остання мева,
і не зостається нічого.
2.
Ніщо у мряці не скаже,
що джунглі десь є і півні,
що десь є кораль, морена,
що десь є шляхи, поля.
Що десь на залюднених скверах
квітки продають, дівчата.
Нікого немає в мряці,
нічого мряка не бачить.
3.
Немає прямовисности й горизонтальности, немає
опертя для простору й часу — перекупних умовностей.
Зосталась абсолютна реальність.
Свідомість входить у вічність.
Про вірш
Осіння імпровізація про порожнечу, у якій сіре небо втрачає сенс, мряка поглинає світ, а зникнення всіх орієнтирів несподівано відкриває свідомості шлях до вічності.
Історія
Точна дата в назві — п'ятнадцяте листопада — надає віршеві характеру щоденникового запису, фіксації конкретного дня й стану. Такі імпровізації займають помітне місце в доробку Богдана Рубчака, який шукав форми для передачі миттєвих, але глибоких переживань.
Вірш відображає філософські інтереси поета, зокрема його знайомство з екзистенціалізмом і феноменологією, що були інтелектуальною модою повоєнної доби. Тема порожнечі, втрати значення й зустрічі з абсолютним споріднює текст із європейською модерністською лірикою середини XX століття.
Форма
Вірш складається з трьох пронумерованих частин і написаний верлібром. Довгі, розлогі речення першої частини поступово змінюються короткими, майже афористичними фразами третьої, що відтворює процес згасання світу й очищення свідомості.
У другій частині вільний вірш ущільнюється, з'являються ритмічні повтори («що десь є», «нікого немає… нічого… не бачить»), а синтаксичний паралелізм надає їй майже молитовного звучання. Третя частина вибудувана як філософська теза, де поетична мова наближається до понятійної.
Як читати
Перша частина фіксує стан творчої й духовної порожнечі: «мій ум сьогодні порожній». Вітер крутить мевами, мов клаптями старих газет, над «гнило зеленою водою». Небо втратило значення — воно не співає про Бога і не гримить про Сатану, воно «безстороннє й нудне, як мутний непогляд сіроокого трупа». Приходить сліпа мряка, і зникає остання мева.
Друга частина — перелік того, що мряка робить невидимим: джунглі, півні, коралі, морени, шляхи, поля, квіткарки на залюднених скверах. Світ у всій його барвистості існує десь, але в мряці його немає. Ця строфа — своєрідна елегія за різноманіттям життя, яке на мить зникло з поля зору.
Третя частина робить несподіваний поворот: у мряці зникають вертикаль і горизонталь, простір і час, які поет називає «перекупними умовностями». Залишається «абсолютна реальність», і свідомість входить у вічність. Порожнеча, що спершу здавалася депресивною, виявляється порогом до містичного досвіду. Вірш демонструє, як утрата звичних орієнтирів може стати шляхом до глибшого буття.
Теми: порожнеча і пошук сенсу · осінній пейзаж · втрата орієнтирів · вічність і абсолют · філософські роздуми