Лови на однорога
Богдан Рубчак
Поема-ґротеск, написана під враженням середньовічних ґобеленів у музеї "Манастирі" в Нью-Йорку.
1. ОДНОРІГ БІЛЯ ФОНТАНУ
Кінь, чи козел, чи анциболот
у своїм однім розі, неначе в шапці кльовна,
з загадковою, навіть по смерті, усмішкою,
він радо віддає свою чужість провесні світу.
Біля замовного фонтану буття
дозволяє собі на всякі веселі витворки, —
лев, олень, голуб і леопард
приязно дивляться на його дивну гру.
Він один знає тайни і сни птахів,
і в жмурах уміє читати неба блакитне майбутнє:
в його крові щомить народжуються світи,
а в очах горить сліпуча рана любови.
2. ПОЧАТОК ЛОВІВ
Населення занепокоїлось :
"Одноріг? В нашому садочку?
В веселій грі з тигром і голубом?
Ховайте дітей! Бережіться виродка!"
"Що робити, що діяти?" —
залепетав безпорадно король.
"Вбити його!" —
заторохтіли астрологи.
"Вбити його!" —
замимрили ворожбити.
Зашамкали книжники:
"Вбити його!
Хай на його смерті зацвіте висока людська мисль!"
"Айяйяйяйяйяй!" —
залопотів клопітливо король.
Зашуміли князі —
митар і сутенер,
лицемір і махляр :
"Вбийте однорога,
принесіть в жертву нам!
Вже-бо набридли
смажені відьми,
єретик жарений".
І народ заспівав:
"Співати будем,
пута забудем,
славу здобудем!
Спаліть на капищі,
принесіть в жертву нам!"
"Vox populi — vox Dei", —
кмітливо буркнув король.
Сплеснули в долоні облесники,
затривожились брезклі благочестивці,
стиснули побожно карбункули,
наділи замшілі барми, ржавілі кольчуги,
нав'ючили злобою соколів і собак —
своєю злобою, собою, —
і йдуть на однорога великою війною.
3. ПІСНЯ: ДІВА ЗАМАНЮЄ ОДНОРОГА
Ой, пізнали мужі
пристрасті однорога:
посилають до нього
найрозкішнішу з дів.
Бережись, однороже!
В неї в серці — безптиччя,
хтива хитрість в обличчі,
а в очах — самолови.
Не заплутуй в ворожі
ткані серця поліття,
тільки в плетиво віття,
тільки в сіті садів.
З птицею подружи,
золотий однороже, —
лиш вона вчути зможе
пісню рідної крови.
4. ОДНОРІГ УМИРАЄ
Прив'язали білозора на ланцюг золотий,
закували в нашийник з бірюзи,
саджений лазулітами та лживими словами.
Обгородили його огорожею
з шансонеток жадібних, з нажитків, з жетонів,
і він почав розуміти людей.
Перед ним лицедіяло їхнє кохання:
біржа білих рук, торг розкритих ротів,
спазма прощання і фосфоричне тіло самотности.
Перед ним довершилося їхнє страждання:
пламениста Сліпучість у сухому кущі.
Там, де колись були квіти і звірі, —
стирчали чорні руїни дому.
Там, де колись був грайливий фонтан, —
золою притрушений труп дотлівав.
І глухою нудьгою торкнулася білого бога
найсолодша з наложниць.
Про вірш
Поема-ґротеск, натхненна середньовічними ґобеленами з циклу «Полювання на однорога» в нью-йоркському музеї «Клойстерс»: казковий образ однорога стає алегорією поета й інакшості, яку юрба, влада і псевдомудреці прагнуть приручити та знищити.
Історія
Як зазначає сам автор у підзаголовку, поему написано під враженням середньовічних ґобеленів у музеї «Манастирі» (The Cloisters) у Нью-Йорку. Ці знамениті тканини кінця XV — початку XVI століття розповідають про полювання на однорога, його смерть і чудесне воскресіння; у християнській традиції однорога тлумачили і як символ Христа, і як знак чистоти та куртуазного кохання.
Богдан Рубчак, який жив у США й був глибоко вкорінений в європейську культуру, перетворює музейний сюжет на сучасну сатиру. Для поетів Нью-Йоркської групи характерне поєднання високої культурної алюзії з гострим іронічним поглядом на суспільство, і «Лови на однорога» — один із найяскравіших прикладів такого синтезу в Рубчака.
Форма
Поема складається з чотирьох пронумерованих частин, кожна з яких відповідає окремому «ґобелену»: «Одноріг біля фонтану», «Початок ловів», «Пісня: Діва заманює однорога», «Одноріг умирає». Основна частина тексту написана верлібром — вільним віршем без сталого метра й рими, з довгими, оповідними рядками, у яких чергуються опис, діалог і авторський коментар.
Контрастом виступає третя частина, стилізована під пісню: тут з'являються короткі рядки й рими («однороже — зможе», «безптиччя — обличчі», «самолови — крови», «поліття — віття», «дів — садів»), що відсилають до народної та середньовічної балади. У другій частині автор вводить поліфонію голосів — короля, астрологів, книжників, князів, народу, — а також латинську формулу «Vox populi — vox Dei», що додає ґротескної театральності.
Як читати
У першій частині одноріг постає як істота радісна, чужа і водночас дружня всьому живому: лев, олень, голуб і леопард приязно дивляться на його гру. Він знає тайни птахів, у його крові народжуються світи, а в очах горить «сліпуча рана любови». Це образ митця, обдарованого баченням, якого інші позбавлені.
Друга частина — гостра сатира на суспільство, що боїться інакшого. Король безпорадно белькоче, астрологи, ворожбити й книжники одностайно вимагають смерті, князі, яким набридли «смажені відьми», хочуть нової жертви, а народ співає про славу і просить спалити однорога на капищі. Рубчак показує, як страх, лицемірство й нудьга перетворюються на колективне насильство, а влада прикривається гаслом про голос народу як голос Божий.
Пісня про діву-приманку і фінальна частина переводять сюжет у трагічний регістр. Однорога ловлять не силою, а спокусою; закутий у золотий ланцюг і обгороджений «шансонетками», «нажитками» і «жетонами», він починає «розуміти людей» — їхнє продажне кохання, самотність і руйнування. Завершальний образ, де білого бога торкається глуха нудьга найсолодшої з наложниць, звучить як вирок світові, що здатен убити диво не тільки вогнем, а й байдужістю та комфортом.
Теми: митець і юрба · інакшість і переслідування · сатира на суспільство · середньовічна символіка · загибель дива