Місяць кохати хоче,
він пісню кличе щоночі,
та заворожене ніччю
в камінь його обличчя.
Збуджений юнак снами,
в злобі закляклій заплямив
постелю мого весілля
піною божевілля.
День мій тепер — незрячий,
мій син без матері плаче:
єдиний-бо світ — шалений
місяць, мій наречений.
П'є він в гульні щонічній
пісні мої люнатичні,
і в темну постелю кличе
камінь його обличчя.
Темна балада-голосіння жінки, чиє весілля зруйнувало місячне божевілля: місяць-наречений забирає її пісні, розум і дитину, а кам'яне місячне обличчя стає символом фатальної, нелюдської пристрасті.
У поезії Нью-Йоркської групи помітний вплив іспанської поезії XX століття, зокрема Федеріко Ґарсії Лорки, чиї «Циганські романсеро» з образом місяця як смертоносного спокусника перекладали й переосмислювали українські поети діаспори. «Пісня жінки під місяцем» Богдана Рубчака виразно перегукується з цією традицією.
Водночас вірш має глибоке українське коріння: у народних віруваннях місяць пов'язаний із чарами, нічними мареннями, лунатизмом і небезпечними силами. Рубчак поєднує фольклорну демонологію з модерністською психологією, створюючи образ жінки, яку руйнує ірраціональна, «місячна» стихія.
Вірш складається з коротких рядків із трьома наголосами, у яких дактилічні та хореїчні стопи чергуються, утворюючи пісенний дольник. Така ритміка нагадує народне голосіння або баладу, де мелодія важить не менше за слово.
Римування суміжне, парне: «хоче — щоночі», «ніччю — обличчя», «снами — заплямив», «весілля — божевілля», «незрячий — плаче», «шалений — наречений», «щонічній — люнатичні», «кличе — обличчя». Композиція кільцева: рядок «камінь його обличчя» з'являється на початку і в кінці, замикаючи героїню в нескінченному колі місячного заклинання.
Місяць у вірші постає як закоханий і водночас нелюдський: він хоче кохати, кличе пісню щоночі, але його обличчя — камінь. Це образ пристрасті, що не може стати теплою й живою, вабить і холодить водночас.
Центральна строфа розповідає про трагедію: юнак, збуджений снами, у «злобі закляклій» заплямив постелю весілля «піною божевілля». Реальне кохання зруйноване ірраціональною силою, і тепер день жінки «незрячий», а її син плаче без матері. Рубчак не пояснює подій раціонально — вони існують у логіці балади, де місяць, сон і безумство переплетені.
Фінал — визнання повної підкореності: єдиний світ героїні — «шалений місяць, мій наречений», який п'є її «люнатичні» пісні в щонічній гульні й кличе в темну постелю. Жінка співає, але її спів уже не належить їй. Вірш можна прочитати як роздум про руйнівну владу пристрасті, божевілля і про те, як мистецтво, народжене з болю, може стати формою полону.
Теми: фатальна пристрасть · божевілля · місяць і нічна стихія · зруйноване кохання · фольклорні мотиви