Відношень дивних я знавець тонкий —
монаших шпетних змов у срібних горах
і слів, що ти проговорила вчора,
кладучи на полицю тарілки.
Двозначний погляд, стримано палкий,
твоя хода, увивиста і скора,
навіяли якісь рядки з Тагора
та дервішів-вітрів в'юнкі танки.
Що за метафори! Мені пора б
з Тагорами пустити їх на вітер,
бо ігор цих не майстер я, а раб.
Переді мною ж найтрудніша гра:
так як плекати чи топтати квіти —
усю тебе звичайно зрозуміти.
Сонет про те, що найтонші поетичні метафори безсилі перед простим завданням — зрозуміти кохану людину такою, якою вона є; витончена гра образів поступається найтруднішій грі буденної близькості.
У зрілій ліриці Богдана Рубчака помітна іронічна саморефлексія поета, який усвідомлює межі власного мистецтва. Інтелектуальна, багата на алюзії поезія Нью-Йоркської групи нерідко ставила питання: чи здатне витончене слово наблизитися до живої людини?
Згадка про Рабіндраната Тагора, індійського поета й лауреата Нобелівської премії, та про дервішів відсилає до популярного в західній культурі середини XX століття захоплення східною містикою. Рубчак іронізує над цією модою, протиставляючи екзотичні метафори простоті щоденного життя.
Вірш є сонетом, написаним п'ятистопним ямбом. Катрени мають кільцеве римування з наскрізними римами: «тонкий — тарілки — палкий — танки» і «горах — вчора — скора — Тагора». Поєднання високої лексики з побутовими деталями (тарілки на полиці) вже на рівні рим створює іронічний контраст.
Терцети римуються за схемою cde cde з неточними співзвуччями: «пора б — раб — гра», «вітер — квіти — зрозуміти». Складена рима «пора б — раб» — прийом, характерний для іронічної поезії. Емоційний вигук «Що за метафори!» на межі катренів і терцетів слугує сонетним поворотом, що змінює тон від милування до самокритики.
Катрени будують образ поета-естета, «знавця тонкого» дивних відношень. Він бачить зв'язок між змовами ченців у срібних горах і словами коханої, сказаними вчора, коли вона ставила тарілки на полицю. Її двозначний погляд і швидка хода навіюють йому рядки Тагора й «в'юнкі танки» дервішів-вітрів. Побутова сцена перетворюється на екзотичну поетичну фантазію.
Перший терцет — раптове саморозвінчання: «Що за метафори!» Поет визнає, що час пустити ці образи разом із Тагором на вітер, бо він не майстер, а раб цих ігор. Метафора, що мала б наближати до коханої, насправді віддаляє від неї, підміняючи живу людину літературними асоціаціями.
Фінальний терцет формулює головну думку: найтрудніша гра — це не витончене метафоризування, а намагання «усю тебе звичайно зрозуміти». Порівняння з квітами, які можна плекати або топтати, підкреслює відповідальність такого розуміння. Сонет утверджує цінність простої уваги до іншої людини, яка вища за будь-яку поетичну віртуозність.
Теми: кохання і розуміння · межі поетичного слова · іронія і самоіронія · буденність і поезія · східні мотиви