Втомились плечі від незручних крил,
таких, як на старих дереворитах.
В куточках уст усмішка сибарита
і на сандалях тротуарів пил.
За те, що землю взяв за небосхил,
земля забрала завеликі мита:
єдина справжність миту вже закрита,
і уявити літ немає сил.
Та хоч привабив світ ночей гостинцем,
хоч прикував тебе тягар речей, —
залишишся ніяковим чужинцем:
ясніють у очах знаки незмиті,
і заважають крила, і пече
сліпучий спогад першої блакиті.
Сонет про ангела, що проміняв небо на землю й тепер, утомлений і обтяжений речами, лишається чужинцем серед людей, бо його пече спогад «першої блакиті». Вірш про роздвоєність між ідеалом і буденністю, яку несе в собі кожен митець.
Образ занепалого чи ув'язненого на землі ангела має довгу традицію в європейській поезії — від романтиків до Бодлера з його «Альбатросом», де крила поета заважають йому ходити по землі. Рубчак переносить цей мотив у сучасне місто: ангел ходить тротуарами в сандалях, покритих пилом.
Для Богдана Рубчака, поета-інтелектуала Нью-Йоркської групи, тема чужинства мала подвійний вимір: метафізичний (дух у матерії) та біографічний (емігрант у чужому світі). «Зрада ангела» поєднує обидва плани, не прив'язуючись до жодного прямо.
Класичний сонет: чотирнадцять рядків п'ятистопного ямба, два катрени й два терцети. Катрени мають кільцеве римування з наскрізними римами: «крил — пил — небосхил — сил», «дереворитах — сибарита — мита — закрита».
Терцети римуються за схемою cdc ede: «гостинцем — речей — чужинцем», «незмиті — пече — блакиті». Перенесення «і пече / сліпучий спогад» розриває фінальний рядок, графічно передаючи пекучий біль спогаду.
Перший катрен творить іронічний портрет: плечі втомилися від «незручних крил, таких, як на старих дереворитах», в куточках уст — «усмішка сибарита», на сандалях — пил тротуарів. Ангел став мешканцем міста, любителем насолод, але крила його залишилися — мов застарілий атрибут зі старовинної гравюри.
Другий катрен пояснює ціну цього вибору: за те, що «землю взяв за небосхил», земля забрала «завеликі мита». Єдина справжність закрита, і навіть уявити минулу височінь уже немає сил. Зрада виявляється обміном, у якому ангел програв більше, ніж здобув.
Терцети несуть головний поворот: хоч світ «привабив гостинцем» ночей і прикував «тягар речей», ангел лишиться «ніяковим чужинцем». У його очах ясніють «знаки незмиті», крила заважають, і пече «сліпучий спогад першої блакиті». Неможливо до кінця зрадити своє походження: пам'ять про небо робить земне життя водночас звабливим і нестерпним.
Теми: роздвоєність духу і матерії · чужинство · доля митця · пам'ять про ідеал · спокуса буденності