Кіт побачив черепаху,
Черепаху-костомаху,
Та й говорить: — От невдаха!
Зверху миска,
Знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо? —
Черепаха каже тихо:
— Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з'явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
Дотепна етіологічна віршована казка у формі діалогу-байки пояснює походження панцира черепахи через курйозний повчальний випадок. Твір витриманий у грайливому гумористичному тоні з виразним морально-дидактичним уроком про неприпустимість крадіжки.
Твір створено в період розквіту дитячої поезії Михайла Стельмаха 1960-х років, коли він активно розробляв жанри фольклорної байки, віршованого анекдоту та казки-пояснення («звідки що взялося»). Поет спирався на багатющий український народний фонд казкових сюжетів про тварин, де персонажі наділяються людськими вадами та слабкостями.
Ця мініатюра входить до класичних хрестоматійних збірок автора («Колосок до колоска», «Як журавель збирав щавель»), адресованих дошкільнятам та молодшим школярам для виховання естетичного смаку, гумору та чеснот.
У загальному доробку письменника вірш демонструє майстерне володіння народною фразеологією, мовним колоритом та вмінням подати серйозний моральний імператив без сухого повчання — крізь яскраву комічну сценку.
Вірш написано чотиристопним хореєм з регулярними пірихіями, що забезпечує оповідну гнучкість, жвавий темп та невимушеність розмовного діалогу.
Римування здебільшого суміжне (парне, AABB), сполучає жіночі й чоловічі рими, подекуди з ігровими тавтологічними й асонансними співзвуччями («миска — колиску», «черепаху — костомаху — невдаха»), що споріднює структуру з народною дражнилкою та скоромовкою.
Конфлікт і фабула вірша розгортаються як діалогічне зіткнення двох зооморфних характерів: кпистого, самовпевненого кота та розважливої, присоромленої давньою родовою провиною черепахи. Колоритне фольклорне означення «черепаха-костомаха» задає ігрову дистанцію, перетворюючи тілесну дивовижу тварини на об'єкт дотепного розслідування.
Етіологічний міф про походження панцира вибудувано через суто українські побутові реалії: обід косаря в полі, глиняні миски та густий солодкий кисіль. Образ предка-діда, який уліз у миску, «мов у колиску», створює виразний бурлескний контраст між затишком дитячого спочинку та комічним конфузом через ненажерливість, де липкий кисіль виступає незворотним матеріалом покарання.
Фінальна репліка-пересторога («І ти, коте, не кради, / Не минеш тоді біди») виводить побутовий анекдот у площину універсальної народної етики, де котяча звичка цупити харчі постає дзеркалом долі черепахи, поєднуючи педагогічну настанову з тонкою добродушною іронією.
Теми: повчальна казка про тварин · народний гумор та іронія · повага до чужого та чесність · фольклорна етіологія · діалог-байка для дітей