Чому кріт не з'являється на світ
Михайло Стельмах
У кротихи
Сталось лихо,
І кротиха
Плаче тихо
У норі
Від світання
Й до зорі.
У кротихи
Любий кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик—
Розлінився
В самий край:
Не виходить
Навіть в гай.
У оселі,
На постелі,
Загорнувшись
В кожушини,
До полудня
Спить дитина.
А як встане,
То в постіль
Просить в мами
Хліб і сіль,
Борщ з грибами
Та кисіль.
Ну, а мама,
Так, як мама,—
Сипле в миску
Борщ з грибами,
Крає хліб,
Несе кисіль
Не до столу,
А в постіль,
Та й говорить
До дитини:
— Ти б хоч вмився,
Любий сину,
Хоч промий
Свої очиці,
Я подам тобі водиці,
Не з криниці,
А тепленької
З горнятка,
Вмийсь хоч лапкою,
Дитятко...—
А дитина
Позіхає,
Ліньки спину
Вигинає:
— Я вмиватися
Не хочу,
Бо біда,
Як зайде вода
У очі.-
Та й бере
У мами горщик,
Де парує
Свіжий борщик.
Так і жив
Собі в оселі,
Так і їв
Собі в постелі.
Мамин кротик—
Чорна шубка,
Чорний ротик.
От пройшло
Із пару літ,
Із дитятка
Виріс кріт.
В нього вже
Не лапки—лапи,
Розчепірились,
Мов краби,
І не шубка
В нього— шуба,
І не зубки —
Добрі зуби,
Тільки зменшились
Очиці
Без вмивання,
Без водиці.
Та не журиться
Цим кріт,
У оселі
На постелі
Поїдаю чи обід...
Але якось
Восени
Забажав кріт
Свіжини.
Він почув,
Як угорі
Біля самої
Нори
З груші
Сипались грушки,
Та не в рот,
А у город.
Кріт послав би
Рідну маму
За грушками-
Гниличками,
Та, на лихо,
Мама саме
Подалася
За грибами.
Кріт вертівся,
Кріт крутився
На постелі:
Можна б вийти
Із оселі
Замість мами
За грушками,
Та не хочеться
Кротові
Підійматись у діброву,—
Це ж турбота,
Це ж робота,
Це ж згинатись,
Розгинатись,
Це ж, дивися,
Ненароком
Попаде росиця
В око.
От аби у добру пору
Закотилась
Грушка в нору,
Мав би кріт
Собі обід.
А тим часом
Чує кріт —
Підвело йому
Живіт.
Каже кріт собі під ніс:
— Доведеться
Йти у ліс.
Принесу мішок
Грушок,
При несу я сам у дім,
Сам помию,
Сам поїм.—
Кріт озувся,
Одягнувся,
Взяв під руку
Шапку-бирку
Та й посунувсь
З ліжка в дірку.
От і виліз
Кріт на світ,
Крадькома
На сонце — глип,
Та й очицями
Кліп-кліп
І від променя
Осліп.
Кріт скоріш
Без шапки-бирки
Опустився
В рідну дірку.
З того часу
Більше кріт
Не з'являється
На світ.
Він літує
І зимує
У норі,
Тільки шапку
Залишає угорі.
Про вірш
Повчальна віршована казка з глибоким сатиричним акцентом зображує історію перетворення розпещеного маминого улюбленця на безпорадного підземного лежня. Твір висміює надмірну материнську опіку, нечуване ледарство й егоїзм, пропонуючи алегорію духовної та фізичної деградації.
Історія
Вірш постав у період зрілої дитячої творчості Михайла Стельмаха 1960-х років, коли письменник звертався до жанру розгорнутої дидактичної казки-поеми, порушуючи актуальні питання родинного виховання, дитячої праці та психології егоцентризму.
Твір органічно продовжує класичну традицію літературної зооморфної казки (Л. Глібов, І. Франко), однак інтерпретує її у притаманній Стельмахові лірико-гумористичній тональності з багатим використанням побутових деталей українського сільського затишку.
У доробку митця ця поема-казка посідає чільне місце серед виховних творів, ставши еталонним зразком художньої критики безпорадності та споживацтва під маскою доброзичливої розповіді про тваринний світ.
Форма
Ритмічна структура вірша побудована на динамічному двостопному хореї з частим пірихієм, організованому у вигляді коротких коломийково-примовкових рядків, що забезпечує стрімке розгортання сюжету.
Строфіка астрофічна (вільна тирада), римування переважно парне (суміжне), збагачене багаторазовими внутрішніми асонансами та алітераціями; такий плинний ритм нагадує народну докучливу казку або пісеньку-потішку, яка поступово переростає в драматизоване дійство.
Як читати
Центральний конфлікт вірша криється в деформації родинної педагогіки: сліпа, безмежна жертовність кротихи-матері («не до столу, а в постіль») виховує абсолютний соціальний паразитизм у сина. Поетичні рефрени («чорна шубка, чорний ротик») на початку звучать як ніжне колискове замилування, але в міру дорослішання крота перетворюються на гротескний маркер духовної стагнації.
Майстерно виписано еволюцію тілесності персонажа: пестливі «лапки», «шубка», «зубки» невідворотно перероджуються в грубі, потворні форми («лапи, розчепірились, мов краби», «шуба», «добрі зуби»), тоді як очі — орган пізнання світу й духовного зору — зменшуються та атрофуються через небажання бачити світло і вмиватися водою.
Кульмінація із падінням груш розкриває трагікомічну сутність лінощів: кріт прагне чужої праці навіть заради власної насолоди, але коли нікому піти по гнилички, стикається з нездоланною прірвою між примітивним бажанням та необхідністю зробити хоча б крок із темної нори. Поема тонко демонструє, як відмова від руху й праці прирікає істоту на вічну темряву підземелля.
Теми: шкода надмірної опіки та балування · викриття лінощів і паразитизму · алегорія втрати зору й світла · родина та виховання · казкова поезія для дітей