Чому в зайця не болять зуби

Михайло Стельмах

Розболілись в зайця зуби,
З болю в зайця спухли губи,
Як м'ячі, набрякди щоки,
Сів і стогне косоокий.
"Ох, яке у зайця лихо!" —
Ходить-журиться зайчиха,
Зайця кутає у хустку,
Подає йому капустку,
Моркву з перцем, баклажани —
Все найкраще із баштана.
Відгортає заєць страви,
Сів, зітхаючи, на лаві
І в зайчат питає тихо:
"Де взялось на мене лихо?"
А зайчатка хором з хатки:
"Цього ми не знаєм, татку,
Не боліли в нас ще зубки…" —
Та й вдягаються у шубки,
Бо їм час іти в долину
На нову кінокартину.
Заєць гроші їм виймає,
Щоки лапками стискає,
Бо йому не до картини:
Сльози, наче горошини,
Із очей течуть на щоки…
Сів і оха косоокий.
Тут прийшла шептуха-жаба,
Зупинилась біля граба:
"Чуєш, зайче, в цьому гаю
Я всім зуби замовляю,
Не скупись лише на плату!"
Та до зайця суне в хату.
Узяла з водою миску,
Запалила смільну тріску,
Тріску кинула у воду,
Важно всілась на колоду,
Пошептала, поплювала,
Заробіток в зоб сховала
Та й говорить до зайчихи:
"Від горілки в зайця лихо".

"Не кажіть мені такого:
Не куштує він спиртного,
Росу п'є лишень з травиці…"
"Хай не п'є він і росиці!
Хай не їсть він і капусти,
Тоді зайцеві відпустить!"
Розпустила жаба рота
Та й полізла у болото.
Дрозд їй крикнув з деревини:
"Гнати жабу з медицини!
Ви ж, зайчихо, в цюю ж мить
До аптеки, звісно, мчіть".

До аптеки мчить зайчиха,
Срібні гроші губить з лиха.
У аптеці дятел бурий
Готував комусь мікстуру,
А зайчиха в плач з порога!
"Дайте, дятле, допомогу!.."
Дятел швидко до зайчихи:
"Що за горе, що за лихо?!
Чим я зможу, пособлю:
Зайця вашого люблю.
Дайте вашу рецептуру", —
Йде до ліків дятел бурий.
А йому зайчиха глухо:
"Не дала її шептуха…"
Тут як вдарить дятел дзьобом:
"Сором вам перед народом
Досі вірить в забобони!
А шептуху по закону
Передам на суд звірячий.
На суді нехай закваче!"
Дятел скинув
Тапочки,
Одягнув червону
Шапочку,
Взувся в чорні черевики,
Спакував у торбу ліки,
Взяв ціпка і окуляри
Та й з зайчихою у парі
Йде скоріш до зайця в хату
Треба ж зайця рятувати.

Біля хати на стежині
Стогне заєць у хустині.
Дятел зайця утішає,
Зайцю рота розкриває
І здіймає зразу ж крик:
"Ви відсталий чоловік!
Ви лінивий нечепура!
Ви цураєтесь культури!..
І загинуть зуби ваші,
Не в'їсте тоді і каші,
Не кажу вже про капусту,
Хай вам, зайче, буде пусто!"
"Чим я, дятле, провинився?" —
З жаху заєць затрусився,
Сів на призьбу, гірко плаче.
"Ти не чистиш зуби, зайче.
І все лихо йде від цього, —
Каже дятел зайцю строго, —
І твої погані зуби
Доведуть тебе до згуби.
Ось тобі шалфей пахучий —
Від шалфею стане лучче,
Ну, а потім… думать треба,
А тепер піду від тебе,
Бо й дивитися не хочу
На запухлий ніс і очі…"

Ліки зайцю пособили,
Знову ходить заєць в силі,
Знову бігає по рясту,
Закупив в аптеці пасту,
Щіточки і порошок
І для себе, й для діток.
І щоранку
До сніданку
Із дітками-
Малюками
Чистить зуби коло дуба, —
Й не болять у зайця зуби!

Про вірш

Дотепна повчальна казка-байка викриває шарлатанство й забобони, протиставляючи фальшивим знахарям силу наукової медицини та дотримання здорового способу життя. Твір пройнятий доброзичливим народним сміхом, соковитим побутовим колоритом і оптимізмом.

Історія

У радянський повоєнний період боротьба з релігійними пережитками та знахарством часто транслювалася в дитячій літературі через сатиричні алегорії, де неосвічені «шептухи» контрастували з освіченими лікарями. Стельмах віртуозно наповнив це ідеологічне завдання питомим українським фольклорним комізмом.

Образ лісової громади та її взаємин спирається на глибоке знання подільського фольклору та мовного багатства українського села, завдяки чому казка позбавлена плакатності й сприймається як жива, колоритна драма лісових мешканців.

Форма

Віршовий розмір — чотиристопний хорей із суміжним (парним) римуванням жіночих і чоловічих клаузул, характерний для класичної віршованої казки та байки.

Ритмомелодика насичена діалогами, звуконаслідувальними вигуками, фразеологізмами («гнати жабу з медицини») та швидкою зміною інтонацій від жалібних стогонів до сатиричного викриття.

Як читати

Комізм твору базується на тонкій пародії: заєць страждає від банального зубного болю, але його родина перетворює недугу на екзистенційну катастрофу, залучаючи хаотичні народні рецепти (капуста з перцем) і сумнівні послуги «шептухи-жаби». Сцена ворожіння жаби — це влучна сатира на псевдоцілительство, де безглузді маніпуляції слугують лише засобом наживи.

Дятел і дрізд уособлюють раціональне начало, знання та професійну допомогу. Метафоричні описи страждань зайця («сльози, наче горошини», «як м'ячі, набрякли щоки») сполучають гротеск із щирою емпатією, підводячи юного читача до висновку про цінність наукової гігієни та абсурдність забобонів.

Теми: здоров'я і гігієна · сатира на забобони · лісові пригоди · фальшиві цілителі · гумор і повчання

Усі поети